Скільки коштує вбити батьків: огляд фільму "Щоденник мого розуму"

В рамках Тижня швейцарського кіно показали драматичний фільм "Щоденник мого розуму" режисера Урсули Маєр. Gazeta.ua пропонує свій огляд прем'єри.

Хирлявий юнак сидить на унітазі. В руках крутить пістолет. Пріміряється, намагається прицілитись. В цей момент він уже прийняв остаточне рішення вбити своїх батьків.

Точніше не подобався йому лише батько, бо (увага!) був огидним і товстим. Ніякого насилля, психологічного, фізичного чи сексуального по відношенню до сина чоловік не чинив. Завинив лиш тим, що не подобався юному естету. Матір же не мала права жити далі. Бо Бенжамена занадто гнітитила думка про те, що вона стане одночасно вдовою і матір'ю кримінальника.

 

Насправді до кінця стрічки глядач так і не розбереться, чому хлопець холоднокровно пристрелив обох батьків. Та здається, що режисерка і не збиралася про це говорити. Важливішою стала голова людини, що як чорна скринька, містить безліч таємниць.

Через весь фільм тягнувся шлейф гнітючої самотності. У хлопця не було друзів, знайомі його цуралися, батьків він не любив. Ця ж тема прослідковується у кольоровому рішенні — хмурі холодні пейзажі, сіро-сині кольори.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як переспати з 20-річним, якщо тобі сорок: огляд фільму "Душа компанії"

Свої думки хлопець записав у творі й відправив своїй викладачці французької. Жінка радила писати йому про те, що він знає. Навіть про темні сторони його думок. Про серйозність намірів хлопця зрозуміли лише тоді, коли він сам прийшов здаватися у відділок поліції.

Самотність стала об'єднуючим моментом для обох — старіючої бездітної жінки і антисоціального хлопця. Вчителька Естер наче розділила вину з Бенжаменом, взяла частину його гріха за свій недогляд. Між героями відчувалося напруження, яке скидалось на сексуальне. Та на поверхні виявилося, що це безтілесна форма співжиття. Іншими словами, їм підійшли сколи на скалічених душах одне одного.

За відсутністю яскравих кольорів єдине, що чіпляло у візуальному ряді — це очі Фанні Ардан, яка зіграла Естер. 69 річна акторка не тільки змогла постаріти красиво, а й лишитися при цьому магнетично-привабливою.

 

Про умови життя в європейських тюрмах глядач з пострадянських країн дізнався з комедії "Хочу у в'язницю" російської режисерки Алли Сурікової. Тим не менш, факт того, що засудженого вбивцю власних батьків перед початком офіційного ув'язнення відпускають на день погуляти, просто дивує. Ще більше дивує, що хлопець самостійно вертається у вказаний час. Ну ж бо, уявіть подібне в українських реаліях.

Режисер ставить питання, чи відповідаємо ми за демонів, що носимо в середині? Чи є життя після вчинку, який не можна пробачити собі самому? Якщо з відповіддю на перше є варіанти, то на друге — їх нема. Герої відсидів 6 років і повернувся до звичайного життя у новій зйомній домівці. Так покарання знайшло винного. Але той відчуватиме його решту свого скаліченого життя.

 

×