За три весняні місяці Андрій Любка написав "малий український роман", скорочено МУР.

"Я ще ніколи так швидко й легко не писав, - каже письменник під час презентації твору на Міжнародному поетичному фестивалі Meridian Czernowitz. - Коли скасувалися всі поїздки, виступи, фестивалі – у мене була купа вільного часу. Це карантинний роман – коли сидиш удома, й тобі нудно і трохи страшно. Не знати, що буде".

Дія відбувається в Ужгороді. Головний герой – молодий поет. За сюжетом, одного дня прокидається з похміллям і вирішує терміново одружитися. Так хоче змінити своє життя, щоб написати роман та ввійти в історію.

"З бодуна різне приходить у голову, - продовжує Любка. – У героя є надважлива місія. Як і кожен поет, він прагне написати роман. А оскільки це поет український, то хоче одразу створити великий роман, бо цього вимагає суспільство. Думає: "От я веду розгуляйський, богемний спосіб життя. А коли одружуся, то все буде інакше – гірше. І саме ця травма дозволить мені сконцентруватися на роботі й видати нарешті великий український роман".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Знову настала епоха великих романів - письменник

Якраз у цей момент до поета приходить його сусід – рибак Паша, який має цинічний погляд на світ. Фактично текст роману – це розмова двох приятелів про жінок. Дія розгортається швидко – з обіду до вечора. Побудова твору навколо бесіди дає можливість зіставити дві стилістики, два регістри, різні погляди на життя.

Поет – сволота рідкісна, але все одно якийсь одухотворений. Через бодун йому важко, але говорить про світ як про щось прекрасне, в якому класно жити, хороші люди. Його товариш дозволяє нам побачити іншу перспективу. Паша - це такий справжній мужик, який твердо знає життя, і ліричні речі його не стосуються.

Читачі можуть подумати, що це частково автобіографічний роман, а поет - моє альтер его. Але я хотів би асоціювати себе більше з рибаком. Бо літератор нещасний, хоче женитися – ясно, що він на порозі якогось катастрофічного рішення. А Паша мислить тверезо, фонтанує влучними афоризмами. Його головна риса: навіть п'яним тверезіший, ніж коли тверезий.

Коли розіслав рукопис кільком людям, то отримав таку відповідь, що "може, краще видати під псевдонімом". Або "таке соромно друкувати під своїм прізвищем, це крок назад". Мені хотілося створити щось веселе. Відчуття схоже на те, як коли був студентом 15 років тому. Думав, що треба писати жорстку, провокаційну, хуліганську прозу. Багатьох ця книжка може обурити. Але я пропоную сприймати її як жарт.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тіло можу демонструвати так само сміливо, як і вірші - Іздрик

Гумор є різний. Часто неполіткоректний. Деякі жарти недоречно розповідати у пристойному товаристві. Наприклад, на дипломатичному прийомі. А на рибалці – цілком. Навпаки, мають популярність. Я особисто вважаю, що треба дбати й пильнувати межі політкоректності, але природа гумору суперечить цьому. Це питання про спроби нав'язати певну цензуру.

Був свідком ситуації, коли старший чоловік намагався поцілувати руку ведучій. З його боку це було галантно й вишукано. Порядний пан, який ще пам'ятає добрі манери. Жінка сприйняла це ледь не як образу, бо це якась нерівність, а він мав просто потиснути руку. Мені здається, оцей конфлікт у суспільстві – це свідчення зламу. Хочемо запровадити нові норми поведінки, але не можемо змусити людей, які виховані в інший час, так швидко й безболісно їх перейняти. І накидання невластивих для них правил призводить до абсурдного ефекту, який я намагався висміяти.

Сподіваюся, що якщо хтось через століття відкопає цю книжку на якомусь смітнику і прочитає, то стане свідком оцих 5-10 років змін. Коли патріархальне суспільство починає перебудовуватися. Твір буде історичним майже документом. Із гумором неполіткоректним, але й пізнавальним водночас".

×