1 серпня виповнилося 100 років з дня смерті Лесі Українки. Музей видатних діячів української культури організував ходу від Вознесенської церкви до поховання на Байковому кладовищі у Києві.
До цвинтаря підходять люди у вишиванках, несуть букети. О 10.40 збираються перед аркою до центральної алеї.
"Ми вирішили нагадати, що було в день поховання Лесі Українки сто років тому. Її ховали у повній тиші - влада забороняла виголошувати промови. Але поліція не могла зупинити хор, який біля могили співав "Вічную пам'ять".
"Такі дати - це один із способів повернутися до історії" - каже Ірина Щукіна, 52 роки, завідувач музею Лесі Українки.
Під час поховання Лесі Українки 8 серпня 1913 року влада заборонила нести її труну на руках, кордони правоохоронців перешкоджали людям приєднуватися до жалобної ходи. Поліція намагалася не допустити, щоб церемонія переросла в українську маніфестацію, як рік до того, коли хоронили композитора Миколу Лисенка.
У Вознесенській церкві проводять панахиду. Не всі охочі вміщуються у храмі, багато хто чекає на вулиці. Прийшли кілька сотень киян. Центральною алеєю хода рушає до могили поетеси у старій частині цвинтаря.
На пам'ятнику Лісі Українці є напис із газети "Правда": "Леся Украинка, стоя близко к освободительному общественному движению вообще и пролетарскому в частности, отдавала ему все силы, сеяла разумное, доброе, вечное.
"Час написати щось інше", - каже чоловік у солом'яному брилі, на грудях у нього жовто-блакитна стрічка. На початку стежки, що веде до могили, стоїть мікрофон. Хор "Гомін" співає "Вічную пам'ять".
Люди проходять між оградками, несуть квіти. З обох боків від доріжки між могилами стоять колонки. Хлопець у чорній футболці з тризубом регулює звук.
Акторка Лариса Недашківська читає уривок з прозового твору Лесі Українки "Щастя", потім монолог Мавки з "Лісової пісні". Одягнута в довгу чорну сукню.
У тіні слухає акторку киянин Анатолій Малюх, 73 роки: "Леся Українка - геніальна жінка, - гортає блокнот, - У мене з собою її вірші", - зачитує рядок.
Дмитро Павличко, 83 роки, біля мікрофону складає руки за спиною:"Леся взяла собі ім'я Українка, коли багато українських панночок називали себе росіянками. Мріяла вона про що? Про державність насамперед. Хотіла бачити українців серед вільних людей, бо вже тоді Європа була вільнішою, ніж царська імперія. Я хотів би, щоб президент Янукович почув моє слово: підпиши, президенте, у листопаді у Вільнюсі те, про що мріяла Леся і те, що ми хочемо бачити - перший крок до вступу України в Європейський Союз".
Читає свій вірш "Кожному (і собі) читачеві Лесі Українки". В кінці так киває головою, що злітають окуляри. Люди плескають.
До групи людей біля пам'ятника підходить жінка: - З діаспори нікого немає? Ні, мене з Києва не цікавлять. - Леся Українка володіла шістьма мовами, творила, малювала. Іван Франко казав, що вона єдиний мужик між нами, - каже Олена Жовтюк, 43 роки, директор краєзнавчого музею у Новограді-Волинському.
Керівник хору "Гомін" Леопольда Ященка грає на сопілці. Люди підспівують.
1 
4880
Коментарі
36