Де програє школа і церква, там з'являється війна - Струтинський

Немає театру без ідеології. Це утопія. Будь-яка думка, яку закладає постановочна група, вже є ідеологією. Театр це сто відсотків ідеологія. Раніше була комуністична ідеологія на знищення людських цінностей. Театр навпаки має йти на відновлення людських цінностей, на утвердження державності. Для мене ідеологія - це нав'язування деколи тих чи інших ідей. Театр не може бути безхребетним.

Це залежить від тої чи іншої постановки.

Але театри в контексті піару і позитивного розголосу про Україну - це теж є ідеологія. Доти, поки влада цього не зрозуміє, буде багато програвати. Театр формує особистість. Колись ще Бісмарк сказав: "Хто не будує школи, буде будувати тюрми". Там, де програє школа і церква, там з'являється війна. Театр - це соціальний інститут, а не просто розважання. Серйозна інституція, яка ставить ту чи іншу тему і через неї якусь надзадачу витягує, думку витягує і таким чином впливає на людей.

Отже, якщо би ми мали якусь програму міжнародної співпраці, де наші українські театри їздили б на гастролі за кордон, це невеликі кошти були б для держави, але який би це був розголос позитивний. Не Чорнобиль, не війна, не погана економіка. Ми сьогодні не можемо конкурувати в хімічній галузі, в машинобудівній з Німеччиною чи з Японією. А от і мистецтві ми конкурувати можемо, і будемо мати перші позиції. Тоді наш культурний десант закохував би в себе Європу. Про нас би стали говорити інакше, що ми цивілізована країна, а не Папуасія якась.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Тільки підготуєш актора, як він оп, і за кордон поїхав - Богдан Струтинський

Ми могли б навіть диктувати свою моду. Розкажу приклад. Минулого року у нас на Опера мюзик фесті була представниця Казахстану. Вона приїхала в Україну і здивувалася: "О, так это совсем не то, что нам показывали по телевизору". Тобто у людей склалося якесь своє враження про нашу державу через телевізор і російські канали, які промили їм мізки.

Ходять, але у нас же театр не є в пріоритетах в державі. От Шевченківська премія була. Президент жодного слова не згадав за півгодинний спіч про театр.

Я думаю, що в нас країна ще не є демократична. Вона може гратися в моду на демократію, казати про це, але в нас хочуть, щоб їм спустили циркуляри зверху і по голові вдарили. Я подивився дуже цікаве дослідження, яке проводили японці. Вони аналізували розвиток європейської культури. Країни, де були акценти на класичне мистецтво, були економічно більш розвинутими. Ті країни, де акцент був тільки на сюсі пусі, на поп або на масову культуру, економічно були відсталіші.

Японці почали навчати піаністів, прививати людям любов до класичної музики

Вони подивилися, що в регіонах, які мають симфонічні оркестри, бізнес краще працює. 45 років тому Китай взяв курс на реформи. Сьогодні Китай колосально надсилає свій десант навчатися в різні консерваторії світу. Тому що вони зрозуміли, що через класичне мистецтво вони можуть отримати націю високих смаків.

А у нас, на жаль, процвітає маскультура. У нас ходять на футбол, де пиво можна продавати, тобто там, де торгаші можуть мати зиск. Який вони можуть мати зиск з симфонічного оркестру чи з театру? Та ніякого. Сьогодні вони хочуть отримати швидкий прибуток, а завтра створять генерацію людей, в яких тільки сосиски в очах.

Що влада зробила людям: дала випивку дешеву, споїла людей, особливо в тих регіонах, де сьогодні війна відбувається. Там не було церкви, не було української мови, було важке життя, тому люди спивалися аби забутися. Це легко зомбовані люди. А людину мистецтва, людину, яка читає, зазомбувати важко. Ми в цьому плані дуже сильно відстаємо, і в результаті відстаємо економічно. Муссоліні в період війни будував театри. Деякі такі знамениті, як в Палермо. На три тисячі людей навіть були театри. Він знав, що це зброя.

 

Сьогодні виходить дуже проста річ: громадянське суспільство пішло вперед, мистецтво рвонуло вперед, а чиновницький пул людей лишився на рівні комуністичному - розподілу бюджетів. Їхня мета - поставити таким чином театри в залежність від себе. Чому? "А він прийде ж до мене просити, а я начальник". У нас не сприймають митця як митця повноцінного, а як того, кого можна тримати в залежності.

Ми щойно приїхали з Литви. Мали там великий концерт Україна - Литва. Це був цілий день України. Литовці українську пісню слухали, ми на них впливали. Це популяризація українських смаків, правил, канонів. Вони починають дивитися на нас по іншому. Ми будемо мати проект спільний з театром у Палермо в кінці 2019 року. Вони нас приймають повноцінними партнерами.