11 серпня в український прокат вийшла стрічка Педро Альмодовара "Джульєтта". Це історія про зникнення доньки головної героїні – Джульєтти. Пошук приводить жінку знову до Мадриду й змушує пережити її заново свою молодість. Головну роль виконала Адріана Угарте (молода героїня) та Емма Суарес (героїня у зрілому віці). На IMDb стрічка отримала рейтинг 7,3/10, а на сайті Rotten Tomatoes відгуки кінокритиків досягли 66%.
Це стрічка, де в основі всього лежить справжня драма. Безперечно, форма фільму поступається змісту. Це не той випадок, коли глядача дивують прекрасні пейзажі, нові художні прийомі та експериментальна операторська робота. Тут важливо спостерігати за самою історією, яка крок за кроком стає все відкритішою й зрозумілішою.
Цікавий сюжет, загорнутий у вже майже класичну структуру в кіно: спочатку знайомство з подіями теперішніми, потім глядачеві трохи відкривають завісу минулого, далі знову подорож у наш час й вже змістовна частина з минулого, де й знаходяться більшість відповідей на питання – розв'язка – й нарешті все закінчується у сьогоденні. Але як закінчується, скоріше, режисер ставить три крапки, даючи змогу самотужки пофантазувати над тим, що чекає на головну героїню. Чи достатній ґрунт для таких роздумів? Цілком. Фільм, хоча не відрізняється образністю та метафоричністю, але сама історія вже дає змогу стати на місце самої героїні або, якщо не на її місце, то хоча б весь цей час бути з нею поряд.
Перша частина стрічки, де розповідається про наші дні й перший шматочок з минулого – досить затягнуті й не відрізняються гарними діалогами. Варто відмітити, що й усьому фільму можна цим дорікнути, але поступово цей недолік згладжується цікавою та динамічною сюжетною лінією.
Для мене, однією з визначальних рис хорошого кіно є драма персонажа чи персонажів. Це означає, що я як глядач маю бачити історію героя, яка робить власне його появу доречною і обов'язковою у фільмі. Якщо персонаж не відіграє ніякої ролі у стрічці, то навіщо він взагалі потрібен? У "Джульєтті" з цим все добре. Особливо тішить, що наприкінці стрічки нам показують причини дій того чи іншого персонажа, таким чином, прибираючи межу між позитивними та негативними героями. Дуже постмодерністичний підхід, варто зауважити.
Це чесна і проста історія із затишними вуличками Мадриду та виром емоцій і переживань головної героїні.
5 слів про "Джульєтту"
Інтригуюча. Завдяки цікавій історії, режисерові вдалось добре тримати увагу глядача. До останнього моменту причини зникнення донки невідомі.
Гарна. Обидві акторки, які грали роль Джульєтти в різні її періоди життя, заворожують своєю красою, впевненістю та мужністю. Це такі собі антиголівудські образи без зайвого блиску, але які приваблюють зовсім іншими речами.
Меланхолійна. Історія побудована таким чином, що хвиля радості швидко змінюється хвилею суму та печалі. Таким чином, під час сеансу тобі по-доброму сумно.
Справжня. Все, що відбувається у фільмі не є якоюсь великою метафорою, на яку треба витратити багато зусиль, щоб зрозуміти. Це історія, яка зрозуміла кожному.
Загублена у часі. У стрічці показують теперішнє та минуле, дають простір для міркувань про майбутнє. Ми бачимо головню героїню вже у зрілому віці, потім юною, потім знову старшою – ніби в неї немає віку. Фактично це історія, де просторово-часові рамки стерті. Здається, що час та вік неважливі.
Фільм знятий за трьома оповіданнями з циклу "Втікачка" нобелівської лауреатки з літератури Еліс Манро і був номінований на "Золоту пальмову гілку" Каннського кінофестивалю-2016. Це вже п'ята стрічка Альмодовара, яка претендувала на нагороду в Каннах.
3 
4880
Коментарі