Українське місто Маріуполь найбільше постраждало від злочинних дій країни-агресорки Росії. Із 24 лютого почалися масовані авіанальоти на його лівий берег. У березні все місто опинилося в блокаді, переживаючи безперервні нищівні удари ворожої авіації. За підрахунками експертів, у Маріуполі знищили майже 90% забудови – зокрема, цінні історичні будівлі та пам'ятки архітектури.
До сьогодні місто перебуває під контролем окупантів. Натомість європейські держави вже запропонували плани відновлення унікальних пам'яток Маріуполя, які майже всі лежать в руїнах.
Про те, які унікальні об'єкти постраждали в Маріуполі та про їхню історію Gazeta.ua розпитала екскурсоводку Марину Головньову. Вона працювала в туристичному центрі "Вежа", що влаштовував прогулянки для гостей Маріуполя. У туристичному центрі активно використовували поетичну назву Маріуполя - Місто Марії. Зараз вона часто з'являється в медіапросторі. Зокрема, пісню "Місто Марії" випустив у квітні 2022-го гурт "Океан Ельзи".
"Кілька років тому, коли розроблявся туристичний бренд міста, назва "Місто Марії" закріпилася. "Вежа" як туристичний центр Маріуполя активно використовувала саме цю назву. Греки під час переселення, а фактично депортації з Криму царським урядом до Приазов'я, йшли з іконою Богоматері Марії попереду. За однією з версій, місто назвали саме на честь неї, об'єднуючи слова "Марія" та грецький "поліс" - вийшло Маріуполь", - пояснила Марина Головньова.
Перед повномасштабним вторгненням Місто Марії стало справжнім туристичним осередком - попри близьку лінію фронту там відбудували площі, створили нові артоб'єкти, проводили фестивалі. Коли Донецьк перейшов під тимчасовий контроль окупантів - культурною столицею сходу України став саме Маріуполь. У найближчі роки туристичні центри планували привабити ще більше туристів - з України та з-за кордону. Однак вторгнення Росії зруйнувало не лише ці плани - росіяни зруйнували історичне місто, що було справжньою перлиною Приазов'я.
Пропонуємо віртуальну екскурсію центральною частиною міста, якого вже фактично немає, але яке обов'язково відродиться з руїн.
ВОДОНАПІРНА ВЕЖА
Єдина пам'ятка Маріуполя, що не зазнала ушкоджень від нищівних авіаударів та вандалізму окупантів - історична водонапірна вежа. Саме в її приміщенні розташовувався однойменний туристичний центр, звідси розпочинались основні екскурсії Містом Марії.
"Ми починаємо в точці, яка зараз є серцем міста, але 100 років тому була вже околиця. На місці церкви (поблизу вежі розташовується великий православний храм. - Gazeta.ua) було поштове відділення, за вежею на місці сучасного ТРЦ "Україна" – тюремні бараки, за ними - торгові склади і нежилі споруди, і там місто, власне, вже закінчувалося", - так розпочинала одну зі своїх екскурсій Марина Головньова.
Вежа фактично вдихнула життя у місто у 1900-х - адже забезпечила постачання води. Також завдяки їй Маріуполь отримав свого знаного митця - щоби втілювати проєкт водогону, туди приїхав архітектор Віктор Нільсен. Він став автором найвідоміших споруд і "талісманом" Маріуполя. У 2020-х активісти створили в Маріуполі серію міні-скульптур Нільсена - відшукати їх можна було поблизу найвідоміших творінь архітектора. Одна з них була під вежею.
"Вежа була тут уже 110 років тому і вона є однією з найстаріших будівель міста, що збереглися до наших днів. 1898-го вже з'явилися перші металургійні комбінати, це спричинило приток населення з усіх куточків імперії, і потрібно було будувати водогін, бо до цього люди просто носили воду з одного-єдиного джерела, яке було досить далеко. Для цього і запросили архітектора Віктора Нільсена, який походив з дансько-німецької родини.
Він приїхав із Петербурга втілювати цей проєкт і залишився в Маріуполі до кінця своїх днів. При будівництві вежі у цементний розчин додавали курячі яйця для міцності, можливо, це одна з причин, чому споруда пережила дві світові війни, революцію і збереглася фактично в початковому вигляді. На четвертому поверсі розташована величезна цистерна на 50 тонн, куди електричними насосами закачували воду. Є легенди, що вежа була центром підземної системи міста і тунелями звідси передавали зброю під час Другої світової війни. Вежа використовувалася в різні часи і як пожежна каланча, і як відділення банку, а з 2018 року – як культурно-туристичний центр", - розповіла Марина Головньова.
Зараз вежа стала символом незламності й майбутнього відродження міста. Фігурує в картинах художників, на постерах підтримки Маріуполя.
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДРАМТЕАТР
Будівля маріупольського драматичного театру відома на весь світ. Саме тут тисячі маріупольців знайшли прихисток від масованих авіаударів. У театрі люди жили, військові привозили туди їжу, волонтери готували на польовій кухні біля одного з входів. Там маріупольці дізнавалися про останні новини, адже зв'язку не було.
"Будівлю драмтеатру звели 1960 року. На фасаді вгорі можна побачити портик зі скульптурами. В центрі – шахтар, сталевар і хлібороб, які уособлюють головні професії Приазов'я і Маріуполя зокрема, а навколо них – музи, які нібито співають хвалебні оди. Найцікавішою деталлю для туристів було те, що драмтеатр розташований майже на тому ж місці, де колись стояла церква Марії Магдалини 1897 року.
Залишки фундаменту церкви знайшли 2018-го під час реконструкції скверу, сконструювали над ними скляний саркофаг і показували екскурсантам. Ця церква наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття була другою за розмірами у місті та слугувала для мореплавців своєрідним маяком. Проіснувала до початку 1930-х - її зруйнували за наказом більшовицького уряду в межах заходів Безбожної п'ятирічки. Тепер рашисти спотворили й театр", - розповіла Марина Головньова.
Театр був розрахований на 800 глядачів. Під час атак на Маріуполь він став прихистком для кількох тисяч маріупольців. Дах будівлі впав після того, як росіяни скинули на театр авіабомбу 16 березня 2022. Окупантам не завадив навіть напис "Діти" поряд із пам'яткою.
Обласний драматичний театр був єдиним професійним театром у Маріуполі, центром культурного життя міста. Будівля театру єдина в Маріуполі мала статус пам'ятки архітектури державного значення.
ТЕАТРАЛЬНИЙ СКВЕР І ФОНТАН
Поблизу драмтеатру був сквер, що мав трагічну історію, проте став улюбленим для місцевих. Після реконструкції площі там з'явився сучасний "сухий фонтан". Він був виконаний у стилістиці прапора Євросоюзу - вода струменіла із зірок, розташованих колом. Кілька разів на день фонтан підсвічувався синьо-жовтими кольорами і "співав" гімн України.
"Сквер був улюбленим місцем маріупольців для відпочинку, хоча він має досить трагічну сторінку у своїй історії. Носив різні назви: Олександрівський, Центральний, потім – Театральний. Було кілька реконструкцій, але загальний план ніколи не мінявся, і як і зараз, 100 років тому тут також був фонтан. Вода у нього постачалася напряму з історичної водонапірної вежі. Перша його версія виглядала як чотири бронзові фігури жінок – чотири пори року. Був зруйнований на другий день німецької окупації.
Коли німці захопили Маріуполь, вони влаштували почесний похорон одного із місцевих солдатів, який загинув, захищаючи місто. Це була показова акція нібито німецької поваги до ворога. Ну і згодом увесь сквер став місцем поховання німецьких солдатів та офіцерів і багато будівель навколо використовувалися німцями як госпіталі - померлих бійців звозили до площі. Коли німці покинули місто, радянська влада познімала всі хрести і закатала могили під асфальт, але 2018 року за останньої реконструкції за підтримки німецького посольства в України останки німецьких солдатів були викопані й перепоховані на німецькому кладовищі в Харкові", - розповіла Марина Головньова.
БУДИНКИ ЗІ ШПИЛЯМИ, ЩО СТАЛИ СИМВОЛАМИ МІСТА
Ще однією візитівкою Маріуполя були будинки зі шпилями. Вони відбудовані після Другої світової. Попри те, що стали втіленням радянської архітектури - служили нагадуванням про довоєнну історію міста.
"Будинки були зведені 1953 року. До війни на їхньому місці були маєтки найбагатших на той час маріупольців. У домі ліворуч була перша міська гімназія, після революції – міськвиконком, а під час окупації – рейхсканцелярія. Коли німці звільняли Маріуполь після окупації, вони спалили 60% споруд в історичному центрі, включно з цими двома будинками.
Коли постало питання відновлення центру міста після війни, то прозвучала ідея перенести його на лівий берег Маріуполя. Місто було зруйноване настільки, що було б дешевше знести всі дореволюційні будинки повністю і звести нові - в іншому місці. На той момент у Маріуполі вже була Азовсталь, і з точки зору транспорту було б логічніше центр перемістити саме туди. Головний архітектор відстояв ідею збереження центру міста. Проєкт будинків зі шпилями реалізували саме тут, фінансували проєкт металургійні комбінати Ілліча, Коксохім та Азовсталь. Місце для годинників було підготовлене, але так і не використане", - розповіла екскурсоводка.
ПРОСПЕКТ МИРУ, ЯКИЙ ЗНИЩИЛИ ВІЙНОЮ
Перша назва головної вулиці була "Большая" - через її ширину. Це була народна назва, а перша офіційна – Катерининська, на честь Катерини ІІ, наказом якої сюди переселили кримських греків. Потім це був проспект Республіки, пізніше – Леніна, сучасна назва – проспект Миру.
"Тут був самий центр міста, на початку проспекту стояв величезний Харлампіївський собор, який підірвали "совєти". Просто біля нього була Базарна площа, центр торгівлі і життя містян. На верхівці собору був величезний годинник, який перед руйнуванням собору зняли і планували помістити якимось чином на будівлю виконкому. Але цього так і не зробили, а унікальний 800-кілограмовий механізм безслідно зник. Лише найбагатші маріупольці могли дозволити собі придбати землю на головній вулиці. Вона першою у місті викладена бруківкою та отримала освітлення. Тут були перші кінотеатри, магазини, перукарні, готельчики", - розповідає екскурсоводка.
Проспект Миру не припиняли обстрілювати з початку березня 2022-го. У будинки, які стояли вздовж вулиці масово влучали ракети. Постраждала історична забудова, що пережила Другу світову.
"На проспекті Миру розташований, зокрема, дім Юр'єва – колись тут був невеличкий кінотеатр, редакція однієї з перших газет. За "совєтів" там розміщувалося НКВД, у підвалах катували людей. За німецької окупації будівлю зайняло гестапо, тож маріупольці обходили це місце стороною. Після війни добудували третій поверх і здавали його під квартири, а на першому відкрили магазин взуття, який був орієнтиром для молоді, що призначала в центрі зустрічі та побачення.
Через дорогу - 100-річний кінотеатр "Победа". Будівля служила кінотеатром завжди - навіть за часів німецької окупації, тоді хіба що змінили назву на Soldatenkino. Навпроти кінотеатру – ще одна історична будівля першого державного банку міста, зведеного на початку ХХ століття. Тут брали кредити на спорудження будівель по всьому місту, а при вході на сходах була трибуна для представників міських органів влади. Кілька років тому банківська історія будівлі закінчилась, і туди вселилася міська бібліотека. Під час екскурсій ми завжди казали, що вона прекрасно збереглася - попри воєнні дії й окупаційні влади. Але так було до лютого 2022-го", - розповіла Марина.
БУДИНОК ТОМАЗО
Однією з найцікавіших пам'яток Маріуполя є дім, що належав італійцю Томазо, і на початку минулого століття вважався справжнім "хмарочосом". До повномасштабного вторгнення Росії в будівлі та в її затишному внутрішньому дворику організовували мистецькі резиденції, театральні вистави, концерти, виставки. З 2019-го тут також проводили фестиваль сучасного мистецтва Гогольfest.
"Будівля слугувала як готель "Континенталь" із рестораном на першому поверсі, казино і великим концертним залом. Там часто збиралася еліта міста і заможні подорожні. З цією будівлею вдало поєднується слово "вперше". Саме тут був перший у місті ліфт, саме ця споруда стала першою триповерхівкою – до цього зводили тільки двоповерхові, і саме вона першою в місті отримала електричне освітлення – приватна маленька електростанція була відкрита саме для освітлення готелю. Лише через 12 років освітлення з'явиться по всьому місту. Тут же у підвальних приміщеннях готелю була заснована перша електротипографія братів Гольдрін, які фактично поклали початок друкарській справі в місті. За радянських часів тут працював палац культури. До російського вторгнення приміщення збирало креативників і творчу молодь, було справжнім культурним осередком міста. В готелі діяв молодіжний театр "Театроманія", театр Terra incognita, ляльковий театр, балетна школа і багато інших культурних осередків", - каже екскурсоводка.
КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ ІЗ ПОЛОВЕЦЬКИМИ БАБАМИ ТА МУЗЕЙ КУЇНДЖІ
Впізнаваною є будівля Маріупольського краєзнавчого музею. Після повномасштабного вторгнення Росії вона часто фігурує в ЗМІ - росіяни розграбували цінну історичну колекцію. Цінність має й сам музей.
"Будівля теж, імовірно, була зведена за проєктом Віктора Нільсена у роки Першої світової війни. Тут був Учбово-ремісничий будинок воїнів-інвалідів, які отримали поранення на війні. Могли там жити та навчатися різним спеціальностям, що допомагали їм перейти до мирного життя. Проте через брак фінансування дім воїнів-інвалідів дуже скоро припинив своє існування, і 1920 року тут почав виникати музей – спочатку у декількох кімнатах, а згодом зайняв усе триповерхове приміщення. Після ремонту будівля змінила свій вигляд, заховавши цегляну кладку під модну "шубу", втративши балкон на парадним входом та арочний проїзд у внутрішнє подвір'я. Проте натомість вона набула своїх почесних хранителів. Це три половецькі баби, їм приблизно 700-800 років. Кам'яні статуї зображували половецьких богів. Вони встановлювалися на курганах і служили для поклоніння і орієнтації в степах. Були привезені сюди, ймовірно, з Ялти під Маріуполем", - розповіла Марина Головньова.
Від розграбування росіян постраждав також музей знаного маріупольського живописця Архипа Куїнджі.
"Будинок, де розташований музей відомого маріупольського живописця, звели 1910-го як весільний подарунок. З балконів відкривається неймовірний вид на море. Дім побудувала родина спадкоємців самого Митрополита Ігнатія (Гозадінова) для своєї дочки на честь її весілля із місцевим меценатом, відомим науковим та громадським діячем Василем Гіацинтовим. Він прославився тим, що виносив та втілив у життя ідею створення в Маріуполі першого реального училища. Після війни тут був аптечний склад. До останнього часу - музей художника, який народився в Маріуполі і створив тут свої перші роботи. У музеї зберігалися три оригінали його картин: "Червоний захід", "Крим", "Ельбрус". Під час захоплення Маріуполя військами РФ з'явилася інформація, що роботи Куїнджі вивезли в Росію", - розповіла екскурсоводка.
Реальні втрати і обсяги розграбування музеїв у Маріуполі зараз підрахувати важко.
МІЛІЦЕЙСЬКИЙ ВІДДІЛОК, ЯКИЙ МАЛИ ВЗЯТИ ПІД СКЛО
"Однією з сумних туристичних точок став відділок міліції, у будівлі якого колись була приватна жіноча гімназія. Споруда тричі була зруйнована: під час революції 1917 року, за Другої світової війни та у травні 2014 року. Тоді Маріуполь уперше опинився під окупацією Росії, і внаслідок протистояння бойовиків ДНР і українських військових будівля дуже постраждала, а всередині загинуло дев'ятеро місцевих міліціонерів. Уже за місяць, 13 червня 2014 року, Маріуполь було звільнено і повернуто під контроль України, але з будівлею за весь цей час так нічого і не зробили. Активісти голосували за проєкт культурного центру "Порт культур" і наполягали на тому, щоби не реставрувати понівечені стіни, а взяти їх під скло, аби нагадувати туристам і жителям міста, що трапляється, коли приходить "русский мир", - каже екскурсоводка.
ПЕРША ЖІНОЧА ГІМНАЗІЯ
"Школа №1 - перша жіноча гімназія міста. Вона повністю зруйнована зараз і це одна з найбільших втрат наших також, бо там ще й музей був на території школи, і сама будівля дуже старовинна. Зведена 1894 року і слугувала як перша жіноча гімназія Маріуполя. Викладання велося на високому рівні і коштувало недешево - майже 100 рублів на рік. 1941 року під час Другої світової війни в приміщенні школи розташувався радянський евакогоспіталь №1051, а з початком окупації – німецький госпіталь. Восени 1943 року, йдучи з міста, нацисти спалили будівлю майже дощенту. Вона була відновлена після війни, а 1951-го у школі відбувся перший післявоєнний випускний. На території був музей з унікальними експонатами часів німецької окупації, фотографіями перших випускниць, оригіналами дореволюційних атестатів. З огляду на пошкодження будівлі, музейна експозиція, ймовірно, не збереглася", - каже Марина Головньова.
БУДИНКИ НІЛЬСЕНА
У місті є кілька будинків, які Віктор Нільсен зводив для своєї родини. Ще ряд споруд приписують архітектору. Всі ці будівлі стали знаковими і візитівками туристичного Маріуполя. Найвідоміші - дім із левами та будинок із маскаронами, що плачуть.
"Будинку з левами більш як 100 років. Віктор Нільсен звів його для себе та своєї родини. Проте майже одразу після завершення будівництва Віктор Олександрович продав козацькому офіцерові, переїхавши до новозбудованого дому біля Міського саду. У 1930-ті в будинку з левами поселився Яків Гугель – директор комбінату Азовсталь. 1937-го виявилося, що в молодості Гугель був членом контрреволюційного руху, його репресували, а дім розділили на квартири", - розповідає екскурсоводка.
Другий дім Нільсена - будинок із маскаронами - розташований біля Міського саду. Він обріс легендами - через загадковий вигляд і оздобу. На фасаді - кілька жіночих облич, що плачуть. Дощова вода потрапляє на маскарон і імітує сльози. Маріупольці також переказують, що будівлю Нільсен присвятив своїй дочці, яка, за розповідями, померла молодою.
"Будинок із німфами – таку назву отримала у народі ця будівля і стала візитівкою міста, одною з найвпізнаваніших споруд. Віктор Нільсен з родиною переїхали сюди з будинку з левами після раптової смерті одної з дочок, і власне будинок було споруджено в пам'ять про неї. На фасаді можна нарахувати 14 маленьких віночків – вони нібито символізують вік померлої дівчини. Віктор Нільсен прожив у цьому маєтку до самої революції, доки будинок не реквізували. Згодом тут розміщувався дитячий садок, пізніше – екологічна комісія, тож інтер'єр не зберігся, на жаль. А самого Нільсена з приходом радянської влади переселили у маленький дім неподалік, позбавили всіх почесних регалій, і до кінця днів він був змушений працювати як звичайний інженер на Азовсталі", - розповіла Марина Головньова.
Наскільки сильно понівечені будинки та чи підлягають вони відновленню - зараз важко оцінити.
НАЙКРАСИВІШИЙ ВІТРАЖ МАРІУПОЛЯ
Про руйнацію пам'яток щоденно пишуть у соцмережах. Так, нещодавно фотограф Іван Станіславський повідомив про знищення найбільшого в Маріуполі вітража, який прикрашав маріупольську філармонію.
"Король маріупольських вітражів знищений. Робота Анатолія Манохіна була виконана орієнтовно 1989 року в приміщенні ПК Маркохім - зараз філармонія - за участю Валентина Міскі-Оглу. Це найбільший за площею й найскладніший технічно вітраж у місті, та найцікавіший за сюжетом. В його основі - українські етнічні сюжети, серед яких можна впізнати екзотичні в наших краях карпатські мотиви. На жаль, уся інформація про цю видатну роботу - це пів аркуша із записом розповіді автора, яку колись зробив Олександр Чернов", - написав фотограф.
Також він підкреслив, що вітраж був суто українським.
"Свого часу цей вітраж став наче символом звільнення від ідеологічних заборон. Ніколи доти українська автентика не складала основу такого масштабного твору. Зараз зникнення вітража також має свій символізм, бо в цей самий час десь у Маріуполі встановлюють ще одного лєніна.
На щастя, я встиг зафіксувати всі маріупольські вітражі на знімках та навіть підготувати фотопроєкт. Він мав експонуватися у Вежі в березні, але не все сталося, як гадалося. На відміну від маріупольських вітражів, фотопроєкт збережено. Він чекатиме свого часу", - написав фотограф.
3 
4880
Коментарі