Давайте уявимо, що Москва погоджується на український сценарій введення миротворців на Донбасі. Виводить техніку і солдатів. Добровольці тікають самі. Захарченко та Пасічник зникають. Контроль над кордоном — у "блакитних шоломів". Що далі?
А далі виявляється, що свою частину Мінських угод Москва виконала. І Україна тепер повинна проводити вибори, оголошувати амністію і давати регіону особливий статус. І в цей момент по всій країні політики й обивателі починають рити окопи.
Одна частина громадян — проукраїнська, патріотична і та, що пройшла через фронт, — говорить: Донбас — наш, його потрібно повертати. А інша така ж — що боролася не за повернення регіону, а за оборону від "русского мира".
Одні підтримають виділення грошей на відновлення. Інші вимагатимуть не забирати бюджет у Чернівців заради Луганська.
Одні будуть за амністію, яка "перегорне сторінку". Інші — за розплату для колабораціоністів.
Одні підтримають виконання Україною своїх зобов'язань. Інші на смерть стоятимуть проти будь-яких автономій.
На Донбасі перестануть стріляти. І з'являться ті, хто скаже, що в стані миру армію можна скоротити, а армійські витрати — зменшити.
Євросоюз почне скасовувати санкції, адже вони прив'язані до Мінських угод, а не до Криму. Німцеві складно буде зрозуміти, чому його бюджет повинен недоотримувати гроші, якщо Росія виконала свою частину зобов'язань. І тепер ЄС тиснутиме вже на Київ — усіма своїми фінансовими важелями. Посилюючи український євроскепсис, що вже й так зароджується.
Слідом дискусія про санкції виникне і в Україні. З'являться ті, хто виступить за їх скасування та поновлення торгівлі. Вони будуть виправдовувати торговельні зв'язки доцільністю. Економічний цинізм оголосять запорукою виживання.
На звільнений, але все ще непідконтрольний Донбас повернуться олігархи. Ті, у кого залишилися там активи. Вони знову захочуть перетворити регіон у фундамент свого виживання. Народять нові партії — для "принижених і ображених". Тим більше, що грядку для "регіональної ідентичності" бойовики удобрювали кілька років.
Мир завжди складніший за війну. Кожна з цих дискусій ризикує розділити тих, хто недавно був по одну сторону барикад. І в кожного на прапорах будуть загиблі на фронті. Мертвих зручно робити ідеологами. Вони вже не можуть заперечити.
Нам знову доведеться домовлятися самим із собою про самих себе. І ми повинні бути готовими до дискусій, які увірвуться в наш побут. Про те, де закінчується Україна. Перемога не завжди закопує старі окопи. Іноді вона риє нові.
4 
35413
Коментарі