Степовик: Греко-католицизм для Московського патріархату — як кістка в горлі

 

Доктор Богословських наук, професор Київської духовної академії Української православної церкви Київського патріархату Дмитро Степовик, 68 років, вважає Російську православну церкву авангардом боротьби за поновлення впливу Москви на колишні радянські республіки і вірить у швидке визнання УПЦ КП.

Віктор Ющенко і Віктор Янукович є людьми підкреслено набожними. Це може посприяти релігійній терпимості в українському суспільстві?

— У який спосіб ці державні лідери сприятимуть єдності християнського світу — сказати важко. Ющенко декларує свою прихильність до двох церков національної орієнтації: Української православної церкви Київського патріархату та Української греко-католицької церкви. В гострій опозиції до них перебуває РПЦ, яка з вочевидь пропагандистських причин носить назву Українська православна церква Московського патріархату. Хоча нічого українського там немає — ні в богослужінні, ні в мові, ні в літературі. На цю церкву орієнтується Янукович. І з його боку великого бажання зрозуміти ідеологію і християнське благочестя саме українських церков я не бачу.

Ще важливо — обидва лідери є християнами, в глибинному розумінні цього слова, чи їхня набожність декларативна? Як на мене, Ющенко — це істинний, правдивий християнин. Знаю його особисто ще з допрезидентських часів. Хотів би вірити, що такий і Янукович. Хоча практичних свідчень цього не маю.

Недавно Янукович надіслав подяку патріархові Російської православної церкви Олексію за підтримку православ"я в Україні. Як це можна розцінити?

— Принаймні не як мудрий крок державного лідера. Українське православ"я перебуває сьогодні на шляху відмежування від Московського патріархату. Його так звана Українська православна церква весь час після відновлення нашої незалежності виступала за нову інтеграцію України у Російську імперію. Тому подяка прем"єра патріархові країни, яка ставить собі за мету на церковному, а може, й на державному рівні знову ввести Україну як колонію в підлеглість Росії, зваженим кроком вважати не можна.

Головною перешкодою на шляху створення Помісної православної церкви в Україні є Московський патріархат?

— Так. Світове православ"я, яке орієнтується в основному на визнаний православний центр — Константинопольський патріархат, сьогодні виявляє стриману готовність визнати УПЦ КП. І якби не жорсткий, несамовитий опір Московського патріархату, таке визнання прийшло б дуже швидко, ще в перші роки незалежності.

То чи створять в Україні помісну церкву в осяжному майбутньому?

— Та вона вже давно є — це УПЦ КП. Помісна православна церква існує в Україні з червня 1991 року, коли на помісному соборі ми обрали першого Патріарха. А якщо церква має повноцінного, демократично обраного на помісному соборі главу, то автоматично стає помісною. Сьогодні Київський патріархат має всі ті права, що й будь-який інший, всі необхідні структури — Синод, навчальні заклади, главу церкви. Отож УПЦ КП є церквою помісною, хоча досі невизнаною.

Україна дає близько половини всіх доходів РПЦ

А у нас плутають ці поняття — помісність церкви, тобто її реальну самостійність у християнському світі, і визнання її іншими, позаукраїнськими духовними центрами. Це глибока помилка, яку дуже тонко й підступно використовує Московський патріархат. Невизнання УПЦ КП спричинене тиском Москви і її погрозами розколоти світове православ"я. Але з часом визнання обов"язково буде. Думаю, в осяжному майбутньому.

Протидіючи визнанню УПЦ КП, РПЦ боїться втратити церковні володіння чи це чиста політика?

— І те, й друге. Україна дає близько половини всіх доходів РПЦ від продажу символіки, церковної літератури. Російськомовної, до речі, що сприяє подальшому зросійщенню українців. Московський патріархат є частиною державної структури Російської Федерації. Загальновідомо, що завданням Кремля є відновлення Російської імперії в тому вигляді, в якому вона існувала за російських царів, або ж у вигляді СРСР, повернення колишніх радянських республік у сферу впливу Москви. І Російську православну церкву використовують у цій боротьбі як авангард. Її роллю є дискредитація православних церков, які створюють на пострадянському просторі. Особливо це простежується у ставленні до УПЦ КП.

Окрім цього, РПЦ хоче вплинути на Ватикан, щоб він був менш толерантний до Української греко-католицької церкви. Метою Москви є знищення греко-католицизму, що посприяло б відновленню панування Росії в Україні.

За Кучми відносини Києва і Ватикану були досить приязними, приїздив в Україну Папа Іван Павло II...

— Запрошення Святійшого Отця владою Кучми було добре спланованим політичним актом. Це задумувалося для підтримки занепалого іміджу колишнього президента. Всесвітня популярність Понтифіка спонукала радників Кучми запросити Папу в Україну і прийняти його на високому рівні. Показово, що тоді з православних церков державницької орієнтації єдиною візит Папи вітала УПЦ КП. Це свідчить про те, що ця церква ніяких упереджень проти греко-католицизму й римо-католицизму не має.

Чи є зараз римо-католицизм союзником тієї частини українського православ"я, що протистоїть Москві?

— Неяскраво виражена солідарність і мовчазна підтримка більше проявлялася при покійному Папі Іванові Павлові II, ніж при нинішньому Бенедиктові XVI. Ще будучи кардиналом Йосипом Рацінґером і одним із чільних дорадників Папи, він зарекомендував себе прихильником більшого порозуміння з Москвою. Правда, великих успіхів у цьому досягнуто не було, бо Москва завжди ставила перед Римом жорсткі умови. Зокрема, щодо України вимагала ізоляції й навіть ліквідації УГКЦ. Греко-католицизм, який об"єднує у нас мільйони, для Московського патріархату — як кістка в горлі. Тому якщо на першому місці у Москви є знищення УПЦ КП як конкурента Московського патріархату, що має тенденцію до зростання й більшого розуміння українським православним суспільством — то греко-католики є ціллю номер два. Церквою, яку треба принизити, а потім зовсім ліквідувати. Серед греко-католиків зростає зараз тривога за майбутнє їхньої церкви. Бо невідомо, яку позицію займе Римська курія і цей Папа. Більше порозуміння Ватикану з Москвою не може бути на користь Україні. Проте вона є міцним у духовному сенсі горішком, і які б плани не виношували Константинополь, Рим чи Москва, Україна як духовний оплот християнства на православному Сході є нездоланною.

×