Саакашвілі не був головним творцем "грузинського дива"?

 

З минулої п'ятниці можна говорити про цілковите згортання грузинського фронту війни з вітчизняною корупцією. Це підписом генпрокурора засвідчив Юрій Луценко.

До 17 червня можна було припускати повернення на посаду прокурора Одеської області Давіда Сакварелідзе. Його Юрій Віталійович не захотів узяти до себе заступником. Щодо повернення грузинського реформатора на посаду обласного рівня ймовірність існувала. Тепер її розвіяно. Генеральний прокурор представив одеситам нового наглядача за приморською законністю. Ним став Олег Жученко.

Давіда Сакварелідзе ­запросили у складі команди Міхеіла ­Саакашвілі для пришвидшення реформ в Україні. Екс-президент Грузії обіцяв перетворення у соціальній і політичній сферах — для науки іншим — в отриманій в управління Одещині. Колишній перший заступник головного прокурора Грузії Сакварелі­дзе мав оздоровити прокурорську інфраструктуру області й за сумісництвом очолити наступ на всеукраїнську корупцію на посаді заступника генпрокурора.

Підсумки підводити передчасно. Проте дещо можна стверджувати вже сьогодні — Сакварелідзе добився ще менших результатів, ніж Саакашвілі. На загальноукраїнському рівні він запам'ятався хіба що арештом "діамантових прокурорів", нерівним борюканням із генпрокурором Шокіним і численними публічними заявами. Його одеським здобуткам оцінку дав Юрій Луценко — такого зростання злочинності він не бачив ніде. Таких жахливих цифр не пам'ятає навіть у 1990-х.

Чому так сталося — сподівалися на прорив у світле майбутнє, а отримали регіон зі ще більшими проблемами? Тут можуть бути дві відповіді. Або не тих запросили — тобто, не Саакашвілі й Сакварелідзе були головними творцями "грузинського дива". Або безоглядний експорт чужого успіху неможливий, як і експорт будь-якої революції. Або спрацювало й те, й інше.

Разом із Саакашвілі до Одеси прибув десант. І як нині розуміємо, складався він не лише із соратників по реформах у Грузії. Та й чи могло бути інакше?

Саакашвілі, з одного боку, оголосив про приборкання місцевих корупційних кланів, а з іншого — мав десь брати гроші на піар-кампанії та вояжі Україною. Тож потрібні були люди й фонди, які забезпечать фінансове донорство. І вони з'явилися. Більше того — зайняли кабінети в облдержадміністрації. Тобто, замість старих корупційних схем розгорнули "свої".

Відсутністю обіцяної прозорості пояснюються санкціоновані Генпрокуратурою обшуки в кабінетах ОДА, де трудилися працівники фонду "На благо Одеси". Ця структура начебто оплачувала поїздки губернатора й фінансувала виборчу кампанію його колишнього заступника Олександра Боровика. До речі, слідчі ГПУ і столичного управління СБУ наприкінці травня обшукали будинок керівника цього фонду — колишнього генконсула Грузії Теймураза Нішніанідзе, який є радником Саакашвілі з широкими повноваженнями.

І ще одне. Кажуть, на українському узбережжі Чорного моря за останній рік побільшало гостей із кримінальною біографією. Вони потягнулися сюди слідом за реформаторським крилом співвітчизників. Мають надію урвати свій кусень добра. І не факт, що їхня присутність не позначилася на тамтешній криміногенній ситуації.

Грузинський досвід виявився екологічно не надто чистим, аби його можна було пере­саджувати в український ґрунт. До того ж цей експеримент не з тих, що можна легко згорнути. Навіть після логічної в цій ситуації відставки Саакашвілі. І він, і Сакварелідзе стали факторами української політики і просто так з арени не зійдуть. Не сьогодні-завтра створять власну політичну структуру, підуть на вибори — на парламентські, а ляже карта — й на президентські.

Настільки це оздоровить ситуацію в Україні? Рівно настільки, наскільки її може оздоровити поява ще однієї популістської, не обтяженої ідеологією, партії на чолі з лідерами, слова яких біжать далеко попереду реальних справ.

×