Керівник Національної телекомпанії України Єгор Бенкендорф після трьох років роботи на Першому національному телеканалі повернувся працювати на "Інтер". За ці роки "Перший" перетворився на відстійник старого радянського продукту. Так уважає журналіст і нардеп від "Батьківщини" 44-річний Микола Княжицький, голова редакційної ради телеканала ТВі.
— Який стосунок має запліснявілий гумор Петросяна до українського телебачення, мені не зрозуміло, — каже Княжицький.
Але ж керівникам "Першого" удалося підняти його рейтинг.
— Потрібно спиратися на заміри, які репрезентували б усі верстви населення. У нас таких досліджень нема. Є система, штучно створена й керована, яка обслуговує інтереси олігархічних каналів. Її ніхто не контролює, неможливо перевірити. Жодного рейтингу в справжньому розумінні слова як не було, так і немає.
Що потрібно було робити?
— Зрозуміло, що "Перший" — це державний канал. Він не має здійснювати пропаганду, а обстоювати національні цінності, на яких побудована держава. Натомість ми бачили іншу картину. Канал перетворився на попсовий, пострадянський, грубо-провінційний. Причому не український провінційний, бо шароварщина — це було б іще півбіди. "Перший" абсолютно програє і всім російським каналам, на які, очевидно, орієнтувався.
На кого робили ставку?
— На старше покоління, яке ностальгує за радянським форматом, коли постійно розповідають про "покращення".
Якою має бути модель державного чи суспільного телебачення? У чому відмінність європейської моделі від нашої?
— Ті ж таки Бі-Бі-Сі, TF або ARD (Велика Британія, Франція, Німеччина. — "ГПУ") не мають прямого стосунку до держави, уряд не може на них вплинути. Цими каналами керують незалежні громадські ради. Безумовно, кожен уряд і кожна партія намагаються впливати будь-де. Але європейське законодавство робить усе, щоб ці впливи зменшувати, віддавши контроль громадським організаціям. Тому це телебачення називається не державним, а публічним.
Проте його утримують платники податків?
— Байдуже. Головне, щоб уряд не мав законного впливу на нього.
Бюджет можуть формувати по-різному. У багатьох країнах є абонентська плата, — з усіх телевізорів знімають гроші, які йдуть безпосередньо на публічну телекомпанію. Буває, на публічне телебачення передбачений фіксований відсоток держбюджету, який уряд не має права змінювати. Ключове — аби влада через фінансовий механізм не мала можливості контролювати телебачення і змінювати його керівництво. І, звичайно, таке ТБ має бути відносно вільне від рекламодавців, щоб мати змогу показувати культурні, наукові програми. Таке телебачення існує не заради отримання прибутку, а виконує суспільну місію.
Воно може бути популярне?
— Так, якщо працює на суспільний запит, висвітлює проблеми. Скажімо, в Польщі TVP1 та TVP2 мають понад 50 відсотків рейтингу. Те саме в Німеччині — ARD та ZDF. А в нас говорять про збільшення рейтингу "Першого" з 1 відсотка до 2. Це смішно.
Що робити з Першим національним?
— У країні, де існують політичні в'язні, величезна корупція, не працюють правоохоронні органи і суди, говорити про те, що буде публічний канал — несерйозно. Не можна створити суспільного телебачення, не реформувавши решту.
1 
1
Коментарі
9