Більшість українців скажуть вам, що з часів Євромайдану нічого не змінилося. Місцеві експерти скаржаться, що еліти опираються змінам. І якщо Україна не почне змінюватися швидше — повернеться в дореволюційний стан.
В основі цих думок — спрощення, перекручування та непорозуміння. Назву 12 прикладів таких міфів.
Україна не змінилася з 2014 року. Нісенітниця. Масштаби змін величезні. Це доведе звичайна прогулянка будь-яким містом країни. Природно, потрібно змінюватися ще більше й серйозно переоцінити відносини зі своїми сусідами та друзями. У тому числі з Росією, Білоруссю, Європейським Союзом і Сполученими Штатами Америки.
Потрібно змінюватися швидше. Це твердження передбачає, що швидкі перетворення кращі за повільні. Насправді дуже швидкі зміни — революції — зазвичай не такі ефективні, як еволюційні. Не існує єдиної формули для визначення оптимальної швидкості змін.
Якщо Україна не зміниться ще більше, то сили, що виступають проти змін, візьмуть гору. Може бути. Усі зацікавлені особи в усіх країнах завжди виступають проти системних змін. Вони були б повними дурнями, якби не робили цього. Опір — постійно. Іноді вони перемагають, іноді програють. Усе залежить від того, наскільки рішучі сили, що підтримують зміни. Доброю новиною є те, що в Україні вони досить сильні і, ймовірно, такими залишаться.
Зміни повинні бути послідовними та лінійними. Це не так. Всі країни завжди роблять два кроки вперед й один назад, а потім три кроки вперед і чотири назад і так далі. Незважаючи на ці зигзаги або завдяки їм, у системах відбуваються зміни — іноді на краще, часом до гіршого.
Зміни обов'язково треба довести до точки неповернення. Абсолютна дурниця. Такої точки не існує. Якби вона існувала, то революцій ніколи не було б. Адже навіть високорозвинені демократії відступають. Це підтверджують приклади Америки, яка обрала Дональда Трампа, і муки Євросоюзу.
Польща зробила все ідеально правильно, особливо завдяки прийняттю радикальних реформ відразу після 1989 року. На жаль, ні. Якщо Польща та Угорщина зробили все настільки вдало, то як пояснити уряди Ярослава Качиньського (прем'єр-міністр Польщі в 2006–2007 роках, очолює правлячу консервативну партію "Право і справедливість". Опозиція закидає йому намагання узурпувати владу в країні. — ГПУ) і Віктора Орбана (прем'єр-міністр Угорщини. Його звинувачують в обмеженнях громадянських свобод, наступі на свободу слова, змінах Конституції, які суперечать нормам ЄС. — ГПУ)?
До того ж цей "величезний" стрибок Польщі був насправді не таким уже й великим. Адже навіть за комуністичних часів у країні були елементи державності, свідома нація, громадянське суспільство і поняття приватної власності, що з'явилися в України відносно недавно.
Естонія і Латвія правильно провели реформування, Україна повинна наслідувати їх. Тільки якщо ви вважаєте, що позбавлення громадянських прав росіян — виправдане. Естонія та Латвія домоглися успіхів у зміні самих себе, виключивши проросійських і прорадянських виборців із процесу прийняття загальнонаціональних рішень. Чи варто було Україні зробити те ж 1992 року? Можливо. Путінська окупація Криму та східного Донбасу фактично позбавила громадянських прав населення цих регіонів, посприявши тим самим реалізації реформ за останні три роки.
Націоналізм завжди поганий для реформ. Усе залежить від ситуації. Історія Югославії демонструє, що етнічна ненависть може викликати криваві війни. Однак відділення Словенії та Хорватії від Югославської федерації прискорило їхній відхід від комуністичного минулого.
Так сталося і в Чехословаччині, коли чеська та словацька еліти прийшли до згоди почати будівництво власних національних держав, добившись у результаті значних успіхів. Сильне почуття національної ідентичності поляків дало змогу так ефективно протистояти комунізму.
Демократія — єдиний спосіб домогтися радикальних змін. Навпаки, найрадикальніші перетворення здійснювали авторитарні або високоцентралізовані режими. З цілком зрозумілих причин: радикальні зміни завжди підривають корисливі інтереси еліт або населення. Найпростіший спосіб подолати їхній опір — придушити опозицію. Україна, зазнавши стільки змін, все ще залишається демократичною державою. Це — майже неймовірно. Значною мірою це зумовлено агресією Путіна. Вона не залишила українським елітам і громадськості альтернативи, крім "роби-або-гинь". На жаль, люди не завжди розуміють, що для них краще. Вони вірять популістським заявам, які нічого не змінюють.
Корупція робить зміни неможливими або менш імовірними. Де докази? Усі сьогоднішні успішні ринкові економіки і демократичні держави були свого часу глибоко корумпованими. Багато з них, як Греція та Італія, все ще є такими. Більшість країн, таких як Франція, Німеччина та Штати, періодично шокують гучні корупційні скандали. Очевидно, що корупція не сприяє позитивним змінам, але й не є непереборною перешкодою.
Україна повинна наслідувати Францію та Німеччину. Справді? Франції знадобилося кілька революцій, воєн і 150 років, щоб стати демократичною країною. І вона досі потерпає від екстремістських ультралівих й ультраправих сил. Досвід Німеччини — з огляду на Бісмарка, Вільгельма II, Гітлера — ще менш повчальний.
Україна повинна наслідувати європейців і "європейські цінності". Так, але не тому, що демократія, права людини та верховенство закону є атрибутами Європи. І не тому, що більшість європейців поважають ці цінності тільки доти, поки їхній комфорт і матеріальне становище не викликають занепокоєння. А тому, що це дійсно хороші речі, які Україна повинна прагнути перейняти. Незалежно від того, чи наближають вони її до якоїсь міфічної Європи.
Уроки для українців цілком очевидні. Продовжуйте змінюватися. Прагніть до демократії, верховенства права і ринкової економіки. Ставайте сильною державою. І вдавайте, що прислухаєтеся до представників Заходу, з їхніми порадами та дарами.
Олександр Мотиль, професор політології Ратгерського університету, США , "Атлантік Каунсіл"
9 
1
Коментарі