Ще два місяці тому євроінтеграційна ейфорія в Україні зашкалювала. Угода про асоціацію з ЄС була практично в кишені, Росія потопала у злості й розпачі.
Та все швидко змінилося. Сьогодні вже прихильники євроінтеграції у розпачі, Кремль повертає впевненість у власних силах і можливостях впливу на блудного українського "монарха". Вже ніби й недоречною видається кампанія з роз'яснення суті та переваг Угоди про асоціацію з Євросоюзом — шанси її підписання мають сумнівний вигляд.
Проте саме нинішня ситуація є природною для країни, а особливо для її керівництва. Підписання Януковичем Угоди про асоціацію було б — а може ще й буде — сенсацією. Кроком, вичерпного пояснення якому немає.
Ми достеменно не знаємо, чому президент хотів підписати цей документ і взяти зобов'язання щодо розвитку демократії, кращого захисту прав українців і підвищення їхнього добробуту. Бо це все могло б відбуватися лише його політичним коштом. Та й з погляду подальшого збагачення як основної мети — крок незрозумілий.
Також не знаємо, які саме аргументи змушують нашого "царя" робити все, аби європейці не погодилися на підписання угоди. Хоча в одному можна не сумніватися: це очевидно не міркування про щасливе майбутнє країни та її громадян.
Проте першопричина того, що відбувається з євроінтеграційними планами протягом останніх місяців — зрозуміла й банальна: долю країни вирішують не громадяни, а одна людина. І завдяки майже добудованій авторитарній системі, і через позицію самих українців. Це ж не суспільство тиснуло на Януковича, коли він кілька місяців тому публічно обіцяв виконати умови Євросоюзу й підписати угоду. Самодержець робив це з одному йому відомих міркувань. Тому тепер нема чого дивуватися: пан дав надію — пан її й забирає. Зрештою, будь-яких видимих протестів щодо чергового розвороту глави держави непомітно.
Українцям можливий зрив підписання Угоди про асоціацію буде добрим уроком. Ніякої європейської інтеграції не станеться винятково з волі якогось вождя. Саме тиск суспільства і його вимогливість щодо проєвропейських змін були важливими у просуванні до ЄС інших постсоціалістичних держав. Для тамтешніх політиків проводити проєвропейські перетворення означало б здобувати прихильність виборця і приходити до влади.
Тиск українського суспільства є також необхідною умовою для реальної євроінтеграції у разі, якщо Угоду про асоціацію таки підпишуть. Інакше вона залишиться в шухляді, а в Україні триватимуть зовсім інші, далекі від європейських, "реформи" і процеси.
1 
1
Коментарі
59