Як, чому і якого дня Україна стала для Росії ворогом?
Не з початком другого Майдану. І не того дня, коли на російських теренах оголосили про приєднання Криму, а ми не погодилися. Подібні трансформації свідомості миттєво не відбуваються, для них потрібен час.
Але факт є фактом: раптом виявилося, що Україна обігнала Америку і стала для Росії ворогом №1. Отака вийшла "загогуліна", як примовляв Єльцин. Той Борис Єльцин, який, прокинувшись вранці, найперше думав не про розсіл, а про те, що він учора зробив доброго для України.
Проте не стверджуватиму, що антиукраїнізм почав формуватися не за першого російського президента. Просто тоді він ще не ставав елементом державної політики. А люди, що кляли рішення Біловезької пущі і "втрату України", були і у політичному, і у військовому істеблішменті. Гній у думках і душах незгодних з закономірним ходом історії мав колись дозріти — і він, зрештою, дозрів, і його прорвало назовні. Але як тим гноєм так швидко обкаляло суспільство?
Також не за один день. Російське суспільство поступово і неухильно готували. Ще Віктор Черномирдін свого часу зізнався, що після семи років в Україні (він працював у нас послом) бачить, яку маячню розказують про Україну російські телеканали, і що це його зачіпає. Практично жодної позитивної інформації, відзначав сивий дипломат, не йде з "братньої" країни. Навіть про біле російські "медійники" розповідають так, що воно бачиться співвітчизниками чорним.
Але зусилля мас-медіа не були б такі дієві й не дали б такого швидкого ефекту, якби не підкріплювалися системними творіннями діячів російського мистецтва, багато хто з яких сьогодні аплодує підлій анексії Криму і кривавим ігрищам Путіна на Донбасі. Загальновідомо ж: найміцніше западає у свідомість те, що вживлюється у мозок на побутовому й культурному рівнях. Згадаймо найпопулярніші фільми і серіали, які радо транслювали й українські канали. Чи звертали ви увагу, якими постають у них українці? Давайте поглянемо.
По-перше, живуть на наших теренах якщо часом і симпатичні люди, проте дуже нахабні й нещирі — такі як головна героїня популярного серіалу "Моя прекрасна няня". В її оточенні — ще більш неосвічені, а то й відверто дурні та затуркані персонажі — подруги і численна рідня.
Українці дуже обмежені, над усе люблять сало, а кохатися лягають лише тоді, коли у дружин усе позаростає шерстю (серіал "Усі чоловіки — сво…").
Україна є прихистком злочинців, тут цілі регіони перебувають під їхнім володарюванням (серіал "Сліпий-2").
За підтримки влади США українці розгорнули мафіозні тенета навіть за океаном і саме у росіянах бачать основних ворогів ("Брат-2"). Тож коли головний герой стрічки розстрілював "бандерівців" з автомата Калашникова, наелектризовані російські кінозали зривалися з місць і шалено аплодували.
У нас досі побутують дикі звичаї. На кожному весіллі, приміром, наречений на очах гостей має зарізати кабанчика, подарованого одноокою бабусею молодої (серіал "Світлофор").
І взагалі, якщо за сюжетом треба вивести образ зрадника, злочинця, негідника, убивці — будь-кого, хто заважає російському героєві виконати благородну місію, можете не сумніватися — негативним персонажем виведуть українця або людину з українським прізвищем.
Розумію: виходить гостріше, якщо ворог є іноземцем. Зробити його американцем або німцем — банально, євреєм — звинуватять в антисемітизмі (ще до виходу стрічки на широкий екран — в євреїв з цим строго) і здіймуть галас на цілісінький світ. А ворог з українця — річ абсолютно безпечна, сусіди навіть рота не розтулять. Оскільки — брати… Довірливі й — убогі на розум.
Отак цеглина за цеглиною, фільм за фільмом — і формувалася на емоційному рівні у свідомості росіян думка, що їхні найбільші вороги — українці. Нахабні, примітивні, дурнуваті, дикі за культурою і, звичайно ж, зрадливі.
Українці, які свого часу принесли в Росію перші підручники й самі прийшли вчителями вічних наук.
Українці, які утвердили на диких російських просторах християнство, зробили багато інших справ для становлення, зміцнення і процвітання чужих нині територій.
Багаторічне викривлене висвітлення всього, що відбувалося в сусідній "братній" державі, формування негативного образу українців за допомогою кіно, телебачення й масової літератури поступово й неухильно змінювало свідомість росіян. Вже п'ять років тому 33,5% північних сусідів заявляли про несприйняття України, позитивно сприймали нас 54,7%, а в доброму ставленні зізналися тільки 5,5% з кількасот мільйонної маси. Для порівняння: свою любов до Росії того року підтвердили 47,3% українців, а про несприйняття Росії заявили 6,8%.
Нинішня ситуація: 52% росіян готові воювати з Україною або загнати у м'ясорубку війни власних дітей. Про "любов" чи "сприйняття" вже ніхто й не питає.
Отож, не лише навіжений Путін, не лише авантюрна військова верхівка вели Росію до війни з Україною. Зерна нинішньої "нелюбові" до українців висівали в душах і серцях росіян і майстри тамтешньої культури. Хто за "соціальним замовленням", хто — за орден або "почесне" звання, а хто й за переконанням. І робили це протягом багатьох років. Апофеозом стала багатоденна черга до трону Путіна з подячним словом за крадіжку в України Кримського півострова і палким схваленням агресії проти колись братнього народу.
Кортить спитати: а як же з одвічним покликанням — бути совістю нації, яким ви завжди пишалися? Проте я цього не робитиму. Немає в мене сьогодні запитань до російських майстрів культури.
3 
1
Коментарі