Директор Інституту глобальних стратегій 55-річний Вадим Карасьов розмірковує про можливі зміни в державі, якби президентські вибори закінчилися інакше.
1991 рік. Якби президентом став не Леонід Кравчук, а В'ячеслав Чорновіл
— Чорновіл став би Кравчуком або до влади привели б того ж Кравчука. У будь-якому випадку 1993-го чи 1994 року були дострокові вибори. Кравчук прийшов би на заміну Чорноволу, тоді, можливо, не було б Кучми та Лазаренка. Історія пішла би трохи іншим шляхом. Можливо, це зробило б неможливим появу Януковича і Тимошенко на політичній сцені. Але, в принципі, ми були б на тому самому рівні, на якому сьогодні — історію не перестрибнеш.
1994. Не Леонід Кучма, а Леонід Кравчук
— Почався би процес приватизації. Була об'єктивна необхідність робити щось із ледве живою державною власністю. Змінилися би прізвища — металургійним бароном став би не Віктор Пінчук, а, приміром, брати Суркіси чи Віктор Медведчук. Можливо, Кравчук не поставив би Павла Лазаренка на посаду прем'єра. Тоді ми не знали б такого явища як дніпропетровський клан, не знали б Юлію Тимошенко в теперішній іпостасі. Сьогодні вона проводила б свою олігархічну відпустку, а не сиділа в СІЗО.
Від Лазаренка історія пішла в дуже виразному олігархічному напрямі. Почалася боротьба донецького й дніпропетровського кланів. Без тиску Лазаренка на донецьких олігархів навряд чи вони згуртувалися б у партійний проект і вивели на сцену Януковича.
Можливо, за Кравчука прем'єром був би Євген Марчук. Він і став би наступним президентом. Були би потужні силовики й слабкі олігархи. А так в українську політику з Кучмою й Лазаренком прийшли капітали, які корумпували армію, спецслужби, міліцію. Гроші знищили амбіції та політичні перспективи силовиків. У Туреччині, Латинській Америці та Росії силовики фактично є державотворчими групами. В Україні такою групою поки що залишаються олігархи.
1999. Не Леонід Кучма, а Петро Симоненко
— На тих виборах лідер комуністів не виходив проти Кучми, а його "виходили". Це була штучна конфігурація для того, щоб Євген Марчук або Олександр Мороз не потрапили у другий тур виборів і не перемогли Кучму. Олігархічний режим тоді тримався на неформальному союзі націоналістів і капіталістів — олігархів і частини представників націонал-демократичного табору. Наприкінці 1990-х олігархи мали прогресивне значення, а націонал-демократи боялися ліквідації незалежності держави. Тому загроза лівого реваншу — це був фундамент тодішнього політичного режиму. Виграш Кучми поклав край амбіціям комуністів отримати владу в Україні. Але тоді ж вичерпалася історична місія Леоніда Даниловича. Він став непотрібним. Звідси й майбутня політична криза, яка вилилася в Майдан.
2004. Не Віктор Ющенко, а Віктор Янукович
— Якби Янукович став президентом, дуже важко було б завершити Майдан. У політичному плані Януковичу було би складніше й гірше, ніж тепер. З іншого боку, йому було би простіше зі зростаючою економікою. Його уряд мав би можливість формувати бездефіцитний бюджет і перерозподіляти доходи. Необхідності в реформах тоді ще не було. З третього боку, політично розігріте суспільство навряд чи розчарувалося б у лідерах Майдану. Ющенко, Тимошенко або Порошенко претендували б на президентство 2010-го.
2010. Не Віктор Янукович, а Юлія Тимошенко
— Тимошенко реалізувала би свій авторитарний проект гламурно, естетично й ефективно. Судовий процес над переможеними опонентами завершився б. Це говорить про те, що й теперішній президент виконав свою історичну місію.
3 
1
Коментарі
20