Колишній житель Петербурга випускник Північно-західної академії держслужби 30-річний Олексій Ясюнецький переїхав в Україну 2002-го. За рік прийняв українське громадянство. Заочно закінчив юридичний факультет Київського університету ім. Шевченка. Працює юристом у Житомирі. Купив авто "сузукі".

— Я завжди мріяв жити в Україні, — каже Олексій. Українську мову він вивчив майже досконало. — У дитинстві приїжджав на канікули до баби в Житомир, так що Україну знав добре. Бувало, і по три місяці тут жив.

Якими були перші враження в статусі громадянина України?

— Було важко. Зарплату мав 240 гривень. Друзі в Пітері отримували по тисячі доларів. Приїздили до мене в гості й питали: "Леша, что ты здесь делаешь?". Потім становище виправилося. Зараз у мене, може, й не найвищі заробітки, але на ці гроші я можу собі тут значно більше дозволити, ніж мав би в Пітері.

У Росії люди дуже переймаються своєю безпекою, а в Україні можна вільно гуляти ввечері, не боятися бійок, стрілянини. Свободи більше. Це має і мінуси. Я був вражений, як люди смітять. Кидають непотріб із машини, собі під вікна, вивозять відходи в ліс. Один чоловік почав брати пісок у лісі біля мого дому. Держава слабка, не оштрафує, каже. А я йому відповідаю: але ж вона і не захистить, якщо тобі хтось ноги переламає. І це на нього вплинуло.

Українці геть не поважають державу. Росіяни — навпаки. П"янюга валятиметься під парканом і кричатиме "Великая Россия"... Але ти відчуваєш, що державна машина завжди висить над тобою. Вона може розтерти тебе коли завгодно. Ти ніхто, букашка. Жити і весь час це усвідомлювати — дуже важко.

Мені подобається в Україні шанобливі стосунки між чоловіком і жінкою. Я був у глухих російських селах. Там нема поваги до старших. Дочка може батька обматюкати, сковорідкою по голові вгріти. В Україні, звісно, таке теж буває, але не масово. Стосунки між людьми тут м"якші. У Росії традиційний інститут родини виродився.

Коли востаннє був у Росії?

— 2005-го. Їздив на мамине 55-річчя.

Чи були думки повернутися?

— Ніколи. Хочеться, звісно, бачити друзів, матір. Та вони приїжджають до мене.

×