Виявляється, багато мам зіштовхуються з таким явищем - вони заради дитини ночей не сплять, всім жертвують, а любить малюк тата. Чому так виходить? Що з цим робити? А головне - чи треба щось робити?
Кількість і якість
Діти в різному віці можуть вибирати собі різних "любимчиків". Це стосується і мами, і тата. У дитинстві це, безумовно, мама. У віці трьох-п'яти років це може бути тато. У перехідному віці все знову зміниться. Таких циклів може бути не один і не два. Психологи радять в такій ситуації насамперед розслабитися. Адже любить він все одно вас обох. Просто зараз, на даний момент, йому цікавіше проводити час з кимось одним з вас, пише wday.ru.
Психічне розвиток дитини в ранньому віці, від року до трьох, знаменується кризовими періодами, які буквально переходять з одного в інший. У трирічному віці дитина вперше починає відокремлювати себе від мами, яку вона до цього вважала одним цілим із собою. Вона стає більш самостійною, вчиться сама виконувати різні завдання.
Природне відділення - це, може бути, боляче, але необхідно
Причини, чому дитина може раптом віддалитися від мами і "прилипнути" до тата, можуть бути різними. Все залежить від особливостей психіки самого малюка. Але іноді причина може лежати на поверхні: вся справа в тому, скільки часу батьки проводять разом з дитиною, тобто якості проведеного з ним часу, а не в кількості.
Якщо мама цілодобово разом з дитиною, від цього усі тільки втомляться: і малюк, і вона. До того ж вона може бути фізично поруч, але це не те. Значення має якісний час, який ми проводимо саме з дитиною, приділяючи всю свою увагу тільки їй, її почуттям і турботам, тривогам і сподіванням. А вони у неї є, будьте впевнені.
За словами фахівців, це може бути всього 15 - 20 хвилин, але для малюка вони дуже важливі - важливіше, ніж години, проведені просто у вашій присутності, поки ви зайняті своїми справами.
Це може бути проблемою
Прихильність малюка до одного з батьків може носити навіть хворобливий характер. Наприклад, дитина не відпускає від себе маму, вона ні на секунду не може залишитися одна, малюк поруч усюди: у ванній, в туалеті, вони разом їдять. Малеча не бажає залишатися з іншим дорослим - ні з татом, ні з бабусею, ні тим більше з нянею. Ходити в садок - теж проблема.
Така прихильність травмує психіку дитини, формує маніпулятивну модель її поведінки і часто стає причиною емоційного вигорання батьків.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як бути ближчим до дитини
Причин такої поведінки може бути кілька. Перша - це відсутність кордонів і правил в житті дитини. Так виходить зазвичай, коли дитина розуміє, що бажаного вона зможе домогтися за допомогою крику і плачу.
Якщо хтось з батьків недостатньо твердий у своєму рішенні, дитина обов'язково це відчує і спробує за допомогою істерики домогтися бажаного, кажуть психологи.
Друга причина - дитина віддзеркалює поведінку батьків. Малюк дуже чутливий до настрою і емоційного фону дорослих. Будь-які коливання настрою у батьків можуть викликати зміни в поведінці у малюка.
У практиці нерідко виникають ситуації, коли емоційна прив'язаність батьків до дитини настільки сильна, що батьки, самі того не розуміючи, стають причиною страхів і істерик у дитини.
Третя причина - переляк, страхи у дитини. Які саме - потрібно розбиратися з фахівцем.
Бігти до психолога?
Якщо ніяких істерик, маніпуляцій і хворобливих станів малюк не демонструє, то потрібно просто розслабитися: відпустити свою образу, адже ображатися на те, що малюк любить тата, просто нерозумно.
Займіться собою, радять психологи. Якщо мама смикається, дратується, дитина може замкнутися ще більше. Адже дитина миттєво зчитує її стан, її настрій.
А ще той факт, що дитина хоче проводити більше часу з татом, дає відмінну можливість нарешті провести вільний час так, як хочеться: зустрітися з друзями, піти на прогулянку, зайнятися давно забутим хобі. І, звичайно, проводити більше часу зі своїми дітьми - того самого якісного часу, без гаджетів і моралей.
За словами психологів, якщо дітей часто обіймати, вони краще ростуть, стають спокійнішими. Якщо дозволити дитині плакати, поки не заспокоїться сама ("нехай прокричиться!"), то, в дорослому житті, вона буде гостріше реагувати на стрес, її психіка буде менш стійка.
Виявилося, що люди, які росли в сім'ях з хорошим психологічним кліматом, яких часто обіймали, зараз демонструють менший рівень тривожності і мають міцне психічне здоров'я. І навіть сплять краще, ніж їх колеги, яких мало обіймали в дитинстві. Крім того, вони краще справляються з труднощами - навіть несподіваними.
Дослідники нагадали: в перші півроку діти ще не вміють вередувати. Плач - це єдиний спосіб, яким вони можуть поскаржитися на те, що їх щось турбує. Ігнорувати цей сигнал в жодному разі не можна. Ваша дитина повинна точно знати: якщо щось сталося, ви завжди прийдете їй на допомогу.
2 
1
Коментарі