Цієї осені ми переозвучували українською минулі випуски ток-шоу "Говорить Україна" на вимогу квотного законодавства. Тому часу на відпочинок не було багато, але я люблю бувати на природі.

Київ пахне історією. Люблю гуляти вечірнім містом, роздивлятися архітектурні пам'ятки, торкатися каштанів і відчувати їхню силу. Вони стоять незалежно від того, що відбувається навколо. Мені здається, в цьому великий сенс буття. Нам є чого у них повчитися: залишатися собою, дорослішаючи, старіючи і до останнього стояти, щоб не сталося. В цьому така глибинна сила життя! Ці дерева великий приклад для всіх нас. В цьому істина, а не в метушні навколо.

Я майже не балансую. Більшість часу проводжу в Україні. Раз на місяць, максимум на тиждень, не враховуючи відпустки, їжджу в Юрмалу, там у мене квіти, які треба поливати. У Києві працюю, а у Юрмалі моє місце сили, там відпочиваю і перезавантажуюсь подалі від людей. Навідміну від Риги та Києва там спокійно і можна побути на одинці з собою. Наче люди є і в той же час немає.

Я веду програму "Говорить Україна" сьомий рік, протягом цього часу мозок вбирав інформацію. Почав більше займатися два роки тому і навіть у побуті намагався вживати деякі слова українською. Здолав свій поріг сумнівів. Зрозумів, що працювати у цій країні і не знати її мови неправильно. Я запропонував каналу, що розпочинатиму програму українською. Згодом став також завершувати ефір нею, начитувати анонси. І так крок за кроком почав входити в мову. Зараз веду програму українською на 100 % і мені це подобається.

На каналі, де я працюю таких людей багато. Мої україномовні колеги: Олег Панюта, Ольга Грицик - всі. Якщо брати загалом, то Сергій Притула красиво говорить.

Програму роблять люди і вони самі, їх погляди та ставлення до проблем змінюються. Тому і шоу міняється. Воно не може бути статичним протягом років. Змінюються вподобання глядачів і в цьому сенсі у телебачення дуже серйозне завдання - не розбещувати, а підтягувати, і тримати планку. Сьогодні навколо занадто багато метушні. Ми перестали думати не тільки над сенсом слова, а і перестали слухати один до одного. Як водії на дорозі: деякі поважають пішоходів, пропустять і ще посміхнуться, а деякі навіть не зупиняться на червоний. І в Європі така сама ситуація. Це не тільки наша хвороба, а світова. На неї страждають всі: від лідерів країн до звичайних громадян.

 

Тому змінюються теми і погляд на них. Але мені здається, у своїй програмі я більше став звертати увагу на деталі, іноді навіть експерти роблять зауваження моїй прискіпливості. Але саме з деталей складається проблема. Одного разу не сказав потрібне слово людині, вона запам'ятала це. І так день за днем, не отримуючи потрібні слова герої опиняються у нас на шоу.

У мене були прекрасні батьки, бабуся з дідусем. Вони в мене вклали душу і навчили важливому: вчитися на чужих помилках. І ще мій вік, мені 44 роки, хоча не відчуваю себе на цю цифру. Сьогодні почав більше розуміти: що прожив не даремно ці роки і чогось таки навчився. Бачу, що людину, якщо вона прийшла, треба дослухати. Важливо не тільки слухати, а і чути. Є герої, які не хочуть нікого чути і я не розумію навіщо вони приходять.

Про те саме: непорозуміння. Ми так і не навчилися слухати один одного, саме звідси всі проблеми. Можна взяти будь-яку тему і вона буде споріднена з непорозумінням, небажанням розуміти та неповагою. Нещодавно в студію прийшла жінка. Історія: дружина пішла від чоловіка через проблеми у ліжку. У мене виникає питання: ви прожили 21 рік разом, у вас двоє дітей. Невже сьогодні про це варто говорити тут? Це стосується лише вас, ніхто не примушує про це говорити. Де ваша повага один до одного? Навіть, якщо це єдине, що вас турбує і змусило піти від чоловіка, це можна інакше сформулювати. Але біда в тому, що не це стало причиною, а те, що чоловік вас бив всі ці роки і ви почали зловживати спиртним. Ось про це треба говорити, а не про рольові ігри у ліжку. Такі моменти треба викривати. Тепер вся країна, все їхнє село дізнається про це. Обмеженість свідомості. Жінка не розуміє, що принижує свого чоловіка і батька своїх дітей, як і їх теж. Вони у свою чергу потім теж стають героями нашої передачі.

Неможливо навчити повазі, її треба прищеплювати. Треба виховувати чуйність і уважність. Не обмежувати дітей у виборі, говорити з ними і пояснювати. Людина має робити помилки, інакше не буде розуміння, що треба вчитися на помилках чужих. Не можна розмірковувати про смак кисіля, не скуштувавши його. Кожного разу у програмі ми намагаємся проговорювати це. Що не завжди йде на користь хронометражу, але це моя принципова позиція. Мені важливо не програму записати, а, щоб герой вийшов зі студії, почувши важливу для себе інформацію. Зрозумів, що над цим треба працювати, пішов з відчуттям користі від програми. Все інше - використання героїв, нам таке не потрібною.

Я став соціопатом, боюсь людей, став цінувати самотність, ставлення вцілому. Те, до чого я раніше ставився прохолодно, тепер для мне важливо. Я давно не їжджу у метро, просто мені не хочеться туди спускатися, люблю ходити пішки. Не дивлячись на це, навчився уважності і вмінню цінувати людей, саме справжніх. Тепер стосунки - це інвестиція, ти маєш розуміти, що поряд щирі люди, маєш заробляти довіру. Не накопичувати, а цінувати тих, хто поряд, щоб справжнє стало майбутнім.

Перш за все, щирість, відчуваєш серцем. Я уникаю людей, які намагаються всім сподобатися. Потрібно, щоб подобалися вчинки. Люблю людей, які мають свою позицію, принциповість, являють свою сутність.

Багато читаю, слухаю музику, люблю Шопена і П'яццолу, вони різні, але мені подобаються. Обожнюю свою колекцію графіки та живопису. Спілкуюсь з неймовірними українськими митцями. Обожнюю проводити час з друзями біля каміну, пити червоне вино, дивитись їх роботи. Мені прийшло нещодавно поштою зібрання творів Островського, зараз читаю його п'єсу. Навіть між записами ефірів йду у гримерку і, коли вже геть важко, просто вмикаю у навушниках класику і слухаю. Вона звучить і лікує.

Я сам із задоволенням допомагаю друзям, адже мені не байдуже, що відбувається з ними. Але і сісти на голову теж не вийде. Я розумію, коли потрібна твоя допомога, а коли тобою користуються. І останнього не можна допускати.

Я завжди любив красу. І хотів, щоб вона мене оточувала. Навіть не дивлячись на всю недосконалість світу, вона мене оточує: у моїх друзях, захопленнях, музиці.

Традиційно Новий Рік з 31-го грудня на 1 січня зустрічаю у Києві з близькими друзями. А в перший день нового року летимо у Латвію. Прикрашаємо ялинку, спілкуємося вдома за пляшкою гарного шампанського. На столі небагато їжі, але обов'язково смачний торт на замовлення, обожнюю солодке.