Середа, 28 травня 2008 15:13
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Зовсім нічого

 

Якось зовсім недовго ми з нашою собакою мешкали на другому поверсі 22-поверхового київського хмарочоса. Одного разу Ґава, повертаючись з прогулянки, залишилася у ліфті. Я вийшов і з ключами в руках пішов відчиняти двері. Думав, вона, як завжди, за мною піде. Але вона не пішла.

Хтось уже викликав ліфт, а я, доки збігав на перший поверх, встиг пережити масу екстремальних відчуттів. "А раптом дитина! Це ж можна перелякатись на все життя! А раптом якісь негідники! Це ж можуть Ґаву скривдити!" До того ж ліфт могли викликати на високий поверх — шукай її там…

На щастя, мила дівчина на першому поверсі лише трохи злякалася кудлатого монстра. Ґава щось їй розповідала й махала хвостом до консьєржки…

Випадок із втечею Ґави просто запам"ятався. А от, що сталося кілька днів тому зі мною, я би записав до розряду життєвих віх.

Я зазирнув у труну й нічого там не побачив

І знову ліфт. Я чекаю його в сірій напівтемряві восьмого поверху, а він довго не їде. Кнопка вже майже провалилася від моїх нервових натискань. Чекаю довго, й аж десь, здається, на другому році чекання великий вантажний ліфт із глухим гуркотом посунув у моєму напрямку. Я чую скреготання тросів і стогін лебідки. Я вже відчуваю його присутність тут, біля себе. Він уже приїхав і на мить принишк, важко переводячи подих, перед тим, як розчахнути переді мною свої двері…

Я вже бачу тьмяне світло жовтої лампи. Кабіна освітлюється достатньо добре, аби можна було помітити всередині дві табуретки, а на них — новеньку труну, оббиту червоною замшею. Поряд, притулившись до протилежної стінки, стояло віко. Живих у ліфті не було. Я зазирнув у труну й нічого там не побачив. Зовсім нічого. І — ви не повірите: я не зробив з цього жодних висновків. Просто відпустив ліфт.

Зараз ви читаєте новину «Зовсім нічого». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода