Дзвонить мені знайома з гламурного журналу і просить дати відповідь на опитування з приводу 8 Березня. А питання таке: "Що найнесподіваніше ви дарували своїм жінкам на Восьме березня?". Я коректно відмовився:

— Знаєш, Юлю, запитай краще в якихось справжніх чоловіків. Бо я тобі ще номер зірву?

Посміялися ми з Юлею, попрощались мило. Аж тут через кілька хвилин згадується мені мій перший клас у школі і перше святкування 8 Березня.

23 лютого 1982 року нас, хлопчиків з 1-б класу, дівчатка привітали цукерками й листівками із зображенням танкіста, десантника і моряка. Отже, за два тижні потрібно було відповісти чоловічою взаємністю. Наша класна керівниця Мар"я Ільїнішна вибирає з усього класу двох найсвідоміших представників — мене і Славу Скопа. 15 хлопчаків скидаються по 50 копійок, і чоловічу гордість класу урочисто відпускають з першого уроку. Стоїмо ми зі Славіком біля школи і радимося.

Давай тюльпанів купимо

— Давай тюльпанів купимо і листівки з трояндами. У нас є 7,50 — на все вистачить, — пропонує Славік.

— Та ні, — кажу, — це занадто просто. Ходімо до кіоску "Союзпечати" — там щось цікавіше знайдемо.

У кіоску натрапляємо на стоси маленьких кольорових брошурок. Я прошу тітоньку показати нам їх. Ціна вражає доступністю — від 1 до 5 копійок. І ми купуємо їх "на всі", щоб кожній дівчинці дісталося по кілька штук.

І ось уже на перерві між уроками ми просимо дівчат вийти з класу і розкладаємо на партах свої подарунки.

Я досі пам"ятаю сполотніле обличчя Тані Коваленко, якій перепала брошурка "Борьба со степным грызуном в прикаспийских полях". Я ніколи не забуду переляканої Інни Файфман із книжечкою "Після школи — на ферму" в тремтячих руках. Ми зі Славіком явно перестаралися. Але наш подарунок принаймні був корисним й ідеологічно правильним. І нам за нього ніхто не дорікнув.

×