Дорогою з аеропорту Кеннеді на Мангеттен трапляється багато цікавого. Перше, що впадає в око — колишні заводи, які вже давно не працюють, і старі цвинтарі, на яких уже давно нікого не хоронять. Іноді цвинтар постає якимось паралельним містом на тлі плетива грубезних труб і гігантських цехів, збудованих у 1920–1930-ті, мабуть, для позаземних велетнів. Тоді архітектори немовби втратили людську мірку. Утім, велетенські споруди будувалися руками звичайних людей — із плоті та крові.
Потрапляючи до Нью-Йорка, я завжди тримаю в голові один факт: його серед інших людей будував мій прадід Василь. Дезертир із царської армії, яка безнадійно програвала Першу світову, він прийшов уночі в рідне подільське село попрощатися з родиною. Його старша дочка і моя бабуся розповідала мені, що коли "тато приходили", вона вже спала, а прокинулася, уже коли "тато пішли".
Крізь сон вона чула їхнє з матір"ю нерозбірливе шепотіння — так розмовляють крадії або таємні коханці. Хтозна, може, й кохалися вони тоді — востаннє на все довжелезне прабабине життя. Може, він просто прийшов зібрати харчів. Може, хотів востаннє побачити своїх сплячих дітей — востаннє у своєму житті. Відомо лише, що дід Василь подався на заробітки до Америки, з гарматного м"яса обернувшись у м"ясо будівельне.
Він повернеться й вони куплять земельки і нарешті заживуть
Уже за совєтів із Нью-Йорка приходили листи й бандеролі. У листах була впевненість у тому, що він повернеться й вони куплять земельки і нарешті заживуть. У бандеролях були сувеніри — табакерки, шкатулки, дівчачі брошки. Розповідали, він навіть якось переказував їм гроші, які заробляв на будівництві.
1927 року прийшла телеграма, в якій повідомлялося про його загибель. Дід Василь порушив техніку безпеки і впав із високого поверху. Просто вниз, просто на цей вічний Мангеттен, який добудували вже без нього — людини без імені та історії.
1 
1
Коментарі
7