Кілька днів тому знайшов в Інтернеті тест, який начебто визначає національність. Тобто, не походження, а те, в яку стереотипну схему вкладається твій особистий характер. Пропонувалися поведінкові запитання, наприклад: "Ви зайшли до бару. Ваші дії?". Я вибрав, звісно, не "пригощу всіх", а "замовлю собі одне пиво". Тобто, вчиню так, як на моєму місці зробили б 90% людей. І взагалі: усі мої відповіді були стримані, за що я й отримав миттєвий діагноз: "Німець. Ви серйозні, небагатослівні. Ви готові до будь-яких неприємностей, тому заздалегідь про все піклуєтеся. Але ви занадто приземлені й холодні. Почитайте німецьких романтиків..."
Ну, що на таке скажеш? Покрутиш у руках томик Ґете, а потім біля скроні і займешся чимось приземленим і холодним. Я поїхав купувати вентилятор, щоб не сконати від спеки біля телевізора під час чемпіонату світу. У Німеччині, звісно. Купивши китайський виріб із суто німецькою назвою "Еленберґ", сідаю до трамвая, суто по-німецьки купую квиток і так само по-німецьки його пробиваю. Ззаду хтось по-панібратському кладе руку на плече. Повертаюсь: вищий від мене на голову молодик запитує:
— Слышь, брателло, я этим трамваем до армянского посольства доеду?
— Не до вірменського, а до азербайджанського, — уточнюю я.
— Да какая разница? Мне нужен строительный супермаркет возле армянского посольства.
Яка різниця — вірменське чи азербайджанське
— Азербайджанського, — знову виправляю я.
— Мне без разницы.
— Доїдете... — погоджуюсь я. І думаю собі: "А й справді, яка різниця — вірменське чи азербайджанське — головне доїхати".
Приходжу додому, вмикаю вентилятор, потім телевізор, а там німці грають зі шведами. І перемагають 2:0. Голи забиває поляк Лукаш Подольський. А може, все-таки німець?
— Та яка різниця? — запитую я себе. — Головне — забити!
1 
1
Коментарі
1