Думка вбити тварину з"являється навесні, коли за плінтусами і під підлогою прокидаються миші. Від березневої відлиги до грудневих морозів точиться боротьба з гризунами. Цілком абсурдна, бо ніколи не закінчується. Її можна послаблювати і посилювати. Можна вдаватись до нових прийомів і засобів — труїти, ставити жорстокі пастки, розганяти ультразвуковими хвилями. Однак це нічого не дає. Тому ми опустили руки і вирішили нашу боротьбу з мишами перетворити на міфологію.

Я купив на ринку бляшаний будиночок. Він працює так само, як звичайна мишоловка, за винятком головної функції — миші не перебивається хребет за допомогою металевої пружини. Тваринка залишається живою, але ізольованою. Упіймана серед ночі, миша чекає ранку в своїй камері, наче засуджений до смертної кари. Вона не знає, що буде далі. Її поведінка демонструє страждання, муки сумління і просто страх.

Але щоразу наступна миша потрапляє до кишені куртки і вирушає у мандри в глиб весняного лісу. Ми йдемо з дочкою щодня виконувати Ритуал Випускання Мишки. "Мишка йде до мами" — так ми пояснюємо Варварі, для якої ця дія з надзвичайної поволі перетворюється на буденну.

Я купив на ринку бляшаний будиночок

Чується бій уявних барабанів і звуки сурм, двері пастки відчиняються, і звідти має вибігти миша. Проте ще жодного разу вона не виходила звідти добровільно. Маленьке серце сковує страх — бодай на щось добре за межами пастки вона не сподівається. Витрушена миша підстрибує, як плаский камінець по водній гладіні. "Жива! Я жива!" — кричить вона на весь ліс. Так нам хочеться думати. А ще чомусь здається, що, залишаючи миші життя, ми розпоряджаємось чужою долею і даємо шанс.

Однак миша ніколи не знає, що зробити зі своєю свободою, і з часом повертається назад, у свою пастку. Там завжди на неї чекає шматочок черствого сухарика, а потім — свобода, яка потрібна, мабуть, тільки нам із Варварою.

×