Ексклюзиви
Понеділок, 03 квітня 2006 17:25
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Моє алібі

 

Роки півтора тому у мене був "роман". І, як усі мої колишні романи, він закінчився. Та дівчина була принципово російськомовною художницею, і я це слухняно толерував. Схід і Захід разом, одне слово. Аж раптом дзвінок:

— Андрей, почему ты со мной разговариваешь на этом языке. Ты же прекрасно знаешь русский! — ні сіло ні впало сказала вона на третьому місяці — ні, не вагітності, а нашого спілкування.

— Я не гірше за російську знаю польську, — тактовно відповідає "голуб миру" всередині мене. — А ще можу спілкуватися англійською?

— Не хочешь разговаривать со мной на русском? Ты еще об этом пожалеешь! — видно, мовне питання для неї раптово стало питанням життя і смерті. Я не знайшов нічого мудрішого, як покласти слухавку.

За кілька днів дзвонить знову:

— Андрей, ты обижен? Я, наверное, что-то не то сказала?

— Ні, ти сказала все, що треба. — І дуже добре, що ти сказала це зараз, а не, наприклад, на третьому місяці вагітності, — подумав "яструб війни" всередині мене. — Наші стосунки не мають майбутнього.

Я, наверное, что-то не то сказала?

Напевно, я жорстокий "зоологічний націоналіст", який через коліно поламав чиїсь почуття. Однак жодного разу не сумнівався у правильності свого кроку. Наше спілкування з нею обмежилося до телефонних розмов раз на кілька місяців.

Минулого тижня дзвінок:

— Андрей, привет. Я слышала от своей подруги, что ты горячий поклонник группы "Алиби". Так вот: я сейчас нахожусь на съемках клипа этой группы. Могу выписать тебе пропуск на площадку. Придешь?

Моя злість не мала меж! Яке "Алібі"? Яка подруга? Коли я міг таке сказати? Мені хотілося тікати геть від цього абсурду. Божа дитина у мені вирішила змінити концепцію. Завтра ж куплю собі новий номер мобільного і більше нікому-нікому його не дам!

Зараз ви читаєте новину «Моє алібі». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода