Пам"ятаєте дитячий фільм "Пригоди Електроніка"? Радянський кінематограф відповів на виклики науково-технічного прогресу і створив історію про власного ідеологічно-бездоганного й усуціль позитивного піонера-кіборга.
Отже, надворі початок 80-х. І ми, веселі першокласники останніх років життя Брежнєва, граємося в Електроніка, тому що до "Гостьи из будущего" чекати ще довгих чотири роки. На головні ролі — Електроніка і Сироєжкіна — зазвичай вибирають відмінника і трієчника. А сенс гри в чому? Усе банально: звісно ж, у тому, щоб великим класним колективом знайти викраденого поганими дядями піонера-кіборга.
Натомість у школярів старших класів цей-таки фільм викликав бажання грати в зовсім іншу гру. Вона була по-підлітковому жорстокою. Суть її полягала в тому, що двоє підлітків ловлять одного першокласника, і перший другого голосно питає:
— Уррри, а где у этого мальчика кнопка?
Другий відповідає:
Цю пісню нас змушували вчити на уроках співу
— А кнопка у него в попке!
Після сказаного першокласника боляче били по попі й відпускали.
Тепер як колишній першокласник я вдячний цим старшакам за те, що вони не застосовували якісь вигадливі тортури, наприклад під кодовою назвою "Крылатые качели". До речі, я досі не розумію, що таке "крилаті качелі". Цю пісню нас змушували вчити на уроках співу. Учителька співу диктувала:
— Слова Ю. Энтина, музыка Е. Крылатова. "Крылатые качели".
Я досі думаю, що цей поет Юрій Ентін своєму другові Євгенові Крилатову просто хотів справити приємність.
— Ось, Женя! — сказав Ентін Крилатову. — Про твої качелі вірша написав.
Інакше я цей тонкий образ пояснити не можу.
Через чотири роки творчий тандем Крилатова й Ентіна напише пісню "Прекрасное далеко", але це вже буде зовсім інша карусель і зовсім інші ігри.
1 
1
Коментарі
7