Я постійно ловлю себе на нездорових думках. Такі думки можуть з'являтися, мабуть, у тварини, яка відчуває загрозу. Якщо те, що переживає тварина, можна назвати думками. Я — не тварина, але придивляюся до підозрілих автомобілів, стежу за слідами на снігу і по кілька разів на тиждень змінюю пароль від пошти.
Мені смішно від цього. Але я давно розумію, що це не страх. Страх — це коли пришвидшується серцебиття, тремтять руки і зуб на зуб не попадає. Тут такого немає. Це щось інше. Якась дивна суміш людського і тваринного, ближча до інстинкту самозбереження. Втілюється ця емоція в одне-єдине бажання — захистити свою приватну територію, свою рідню і своїх собак.
Розпорюють ножем Варвариного єдинорога
Я часто уявляю цю сцену. Як вони дзвонять у двері й заходять до квартири. Як по-діловому роззираються по книжках і дитячих іграшках у пошуках цікавого — зброї, важких наркотиків, складників для коктейлів Молотова, балаклав і бейсбольних бит. Як знаходять довгий маґлайтівський ліхтар і уважно досліджують його вміст, витрусивши на підлогу батарейки. Як розпорюють ножем Варвариного єдинорога та порпаються у шматочках синтепону. Як починають шукати щось у книжках і між сторінками. Завтра вони зможуть похвалитися, що вчора тримали в руках книжку. Як перевіряють спеції на кухні та зазирають у кошик зі сміттям. Це в них професійне — порпатися у смітті.
Уявляю і розумію, що треба озброїтися. Добром і терпінням. Усмішкою. Треба усміхатися. Навіть якщо виб'ють зуби. Дірками між зубів треба усміхатися. Вони можуть сьогодні все: арештовувати без ордера, вивозити в ліс, катувати і вбивати. Але вони не здатні зрозуміти однієї простої речі.
Мого прадіда 1937 року забрали та закатували такі, як вони. Просто під час Святвечора на Різдво. Зайшли і забрали. Якщо вони думають, що керують людськими долями так само, як тоді — хай приходять. Кумедні, слабкі, жирні тіні. Я усміхнуся. Варварин єдиноріг теж.
1 
1
Коментарі