Колись приятель розповів, що в японській мові ієрогліф "повія" дослівно означає "дівчина, яка продає весну". Там у Японії кожен, глянувши на цей ієрогліф, знає, що то за дівчина і про яку весну йдеться. Однак нічого у своїй поетичній мові японці змінювати не збираються. Так їм легше жити, хоч, водночас, нібито й складніше. Тому людям, яким закортить вивчити японську, треба добряче поламати голову.
Я знав румунського філолога, що вільно володів 17 мовами, включно з пушту, фарсі й арабською. Мені пощастило з ним їхати у поїзді з Любляни до Будапешта. Низькорослий, із полохливими очима, ледь за 50, постійно якийсь знервований, але відкритий якоюсь поблажливою відкритістю, Йон щедро ділився зі мною досвідом.
Збоку це виглядало, мабуть, кумедно, бо двоє мадярських юнаків, які їхали з нами в купе, не знаючи російської, здригалися від його нарочитого "калєґа!".
Ось він розповідає мені, що саме закінчує перекладати великий довідник про мобільний зв"язок зі шведської на хорватську.
Валіза з усієї сили гепнулася мені на голову
— Хоч ви розумієте, калєґа, перекладаючи на хорватську, я автоматично перекладаю ще на дві балканські мови — сербську і боснійську, — він реготав так весело, що мені не залишалося нічого іншого, як йому підіграти:
— Та який я "калєґа", Йоне? Я порівняно з вами — просто "калєка"…
Коли всі теми були вичерпані й потяг нарешті в"їхав у передмістя Будапешта, Йон зиркнув на годинника і скрикнув:
— О Боже, 15 хвилин до поїзда на Бухарест!
Зірвавшись на рівні ноги, він смикнув свою валізу просто наді мною. Валіза захиталася і з усієї сили гепнулася мені на голову. Йон вибачився і першим вискочив із купе.
А я уявив, як він біжить попереду потяга, — чоловік, який ламає голову.
1 
1
Коментарі
14