Іноді зустрічаєшся з людиною, яку давно не бачив, і думаєш, як би уникнути подробиць. Мав би добру пам"ять, то конче б запитав, як ведеться його Марині або Світлані. А якщо й згадуєш, і запитуєш, тріумф пам"яті часто обертається незручним конфузом. Так, ти не помилився. Його дружину звати Мариною або Світланою. От тільки вже кілька років вона йому не дружина. І взагалі ти щойно наступив йому на уявний мозоль, бо бачиш, як він скривився.
Я знаю одного письменника з феноменальною пам"яттю. Яцек пам"ятає про людей, які йому зустрічалися у житті, геть усе. Він носить свою пам"ять, як вериги, і, можливо, міг би при зустрічі вдати, що ніколи мене не бачив.
Але Яцек чесний із собою. На другій нашій зустрічі він докладно розповів про нашу першу зустріч у редакції одного журналу. Я прийшов туди зі своєю першою дружиною, а він там працював зі своєю першою дружиною. Якщо я запам"ятав тільки цей факт, то він зафіксував у пам"яті колір волосся й одягу моєї жінки, навів п"ять моїх кумедних мовних помилок і чітко вказав, яке печиво ми їли до чаю.
Я прийшов туди зі своєю першою дружиною
Ми стояли без своїх перших дружин, а він згадував, наче акуратний нотаріус, у якого все записано. Коли Яцек вичерпав свою пам"ять, зависла незручна мовчанка, бо треба було запитувати про сьогоднішній день. Але як людина мудра, він не запитав, як ведеться моїй дружині. Мабуть, тому, що розумів: за 10 років могло змінитися усе.
Вже прощаючись, як людина немудра, замість нього це зробив я.
— Яцеку, переказуйте вітання своїй дружині.
Він скривився, наче я наступив йому на уявний мозоль, і сказав:
— Переказав би залюбки, але вже п"ять років ми з нею розлучені. Переказуйте вітання й ви своїй дружині.
— Обов"язково перекажу, — відповів я. — Обом.
Ми розреготалися і пішли до своїх других дружин, про яких зовсім нічого не пам"ятаємо.
1 
1
Коментарі
7