Знайомий розповів потішну історію про те, як працюють білоруські рекламники.
Потрапив він до одного прикордонного білоруського містечка 22 квітня — якраз напередодні Дня без горілки. Що означало це антиалкогольне словосполучення годі було збагнути одразу. Попитавши в тубільців, знайомий довідався, що справа до болю банальна. Просто наступного дня в цьому місті заборонили її продавати.
Ясно, що того дня крамниці ломилися від спраглих: усім захотілося горілки — і багато. У нас же який народ був? Коли казали, що масло "викинуть" після обіду, то це означало, що треба йти всією родиною, щоб набрати багато, бажано ще й кілька разів у чергу стати. Тоді нам здавалося, що того масла нам вистачить до кінця світу, а другого шансу може й не бути.
Того масла нам вистачить до кінця світу
Але горілка — продукт не просто стратегічний. Відсутність горілки в східних слов"ян — привід для апокаліпсису. Ти можеш її принципово не пити, але вона конче мусить бути, бо на її місці виникає життєва порожнеча, яку не заповниш ні спортом, ні філателією, ні навіть венесуельськими серіалами. Нація помирає від горілки, але значно швидше загнеться без неї. "Горілки не буває поганої. Буває або добра, або дуже добра", — кажуть наші.
І ось усе білоруське містечко кинулося змітати з прилавків казенку. Її мало вистачити до кінця світу. Бо хто міг гарантувати, що і 24, і 25, і 30 квітня не продовжиться цей жах. Але 24 числа люди знову були з горілкою.
Того ж дня якісь спритні ділки по всіх вулицях розвісили рекламні розтяжки: "26 квітня — День без консервованих бурячків". Але кого вони цим хотіли обманути?
1 
1
Коментарі
5