Увсіх піонерських ритуалах мене сильно пригнічувала одна річ. Точніше, дві — сурма і барабан. Коли у нашому класі вибирали сурмача і барабанщика, я одразу зізнався, що не можу претендувати на ці ролі. Мені бракувало чуття ритму відбивати найпримітивніший піонерський біт і не вистачало духу видути з горна найпростішу мелодію підйому. Вже не кажучи про відбій.

Сурмачем ми вибрали подвійного другорічника Бриню, який мав правильні джазові щоки, чутливі до мундштука губи і простору "дихалку". З барабанщиком справи пішли теж непогано. Романтичний Яша якраз почав вивчати сольфеджіо в музичній школі. Після складного фортепіано піонерський барабан став для нього віддушиною, де можна було вдовольнити жагу до святої простоти. Бриня і Яша були представниками двох різних людських типів. Проти хамовитого круглолицього українського хлопця виступив культурний круглолиций єврейський хлопчик. Сила землі проти витонченості культури мали скласти єдиний оркестр.

Але найгірше випало мені. Не знати, за які заслуги, мене обрали головою піонерського загону. Якраз напередодні Дня Перемоги в нас організували конкурс стройової пісні. Попереду мали йти Бриня і Яша. А ми всі мусили ходити "в ногу" за ними під пісню про Гайдара. В кінці я мав звітувати спеціальному ветерану, який мав суворо все оцінити.

Сурмачем ми вибрали подвійного другорічника Бриню

І ось, о восьмій ранку дня, коли сорочки хрумтіли від крохмалю, а запрасовані галстуки сяяли на наших грудях, ми зібралися на плацу перед школою. Був ветеран, учителі, директор і тривожна тиша. Аж раптом з-за рогу школи вийшли похнюплені Бриня і Яша. Перший згубив мундштук, а другий пробив барабан. Нас дискваліфікували. І це, зрештою, було справедливо. Бриня після школи поїхав у село й завів фермерське господарство, Яша емігрував до Ізраїлю, а я залишився там — головою піонерського загону.

×