Американець Джонатан приїхав в Україну зі щирим бажанням її полюбити. Ну, й одразу ж взявся за діло. Купив собі шапку-вушанку і булаву на Андріївському узвозі. Залишав офіціантам захмарні чайові. Фотографував колоритних бабусь у хустках, пив дешеву горілку з пляшки і купався роздягненим в ополонці?. Одне слово, робив речі, які перестали бути смішними ще за Горбачова.
Однак саме йому судилося стати героєм легенди.
У перші ж дні свого перебування у Києві Джоні зацікавився монументом Родіни-Матєрі, що на дніпровських схилах. Віддалено вона йому нагадувала рідну нью-йоркську Ліберті зі смолоскипом у руках. Але Радянська Жінка крила в собі якісь незбагненні загадки. Чому така велика? Чому обличчям повернута на схід? Чому стоїть біля Лаври? Джоні звернувся до тубільців, які радо пояснили йому таємницю "сталевої баби":
— Окрім суто символічних функцій, монумент виконує ще одну — практичну: кияни за "бабою" звіряють годинники. У ній закладено еталон київського часу, і рівно о дванадцятій годині ночі з нею трапляється сам знаєш що?
— Ні, не знаю. А що?
Просто щось зламалось у її механізмі
— Гм, ну, це всі знають. Рівно опівночі вона дванадцять разів б"є своїм мечем об щит? Дивно, що, живучи в центрі, ти ніколи не чув характерних металевих звуків.
Тієї ж морозної січневої ночі, за півгодини до 00.00, Джоні засів на мості Патона з камерою в задубілих руках. Хвилини спливали повільно. Минуло півгодини, але нічого не сталося. І навіть о першій ночі Джоні здавалося, що "баба" не вдарила мечем об щит не тому, що це був жарт, а просто щось зламалось у її механізмі. Як завжди і всюди в цій країні, яку він усім серцем намагався полюбити.
1 
1
Коментарі