Німецький фермер бере позику під 4% річних на 20 років, а в нас - на три роки під 22%
Україна до кінця 2015 року не матиме повноцінної зони вільної торгівлі з ЄС. З одного боку, радості від цього мало, а з іншого – наші підприємства, щонайменше, отримають відстрочку для модернізації виробництва. Адже кожну із галузей економіки чекає сеанс "шокової терапії", яка для деяких може стати смертельною.
У сільському господарстві більшість підприємств за рівнем обладнання, технологій, кадрової політики відстають від європейських. Щоб досягти євростандартів, їм потрібні кошти та час - щонайменше п'ять років.
Найбільше постраждає молочна галузь. Ціна молока на українському ринку низька (хоча українцям здається по іншому). Бо маємо високу собівартість. Тому швидко налагодити експорт до них своєї молочки ми не зможемо. А от в Україну імпорт із Європи піде. Зросте конкуренція. Підприємства, які працюють за "совковим" принципом - а таких у молочній та переробній галузях близько 60–70% - постануть перед вибором: або закриватись, або шукати інвестиції для модернізації.
Та не все так погано. За умови державного фінансування та дотримання технологій, можемо вдвічі збільшити виробництво зернових. Родючість українських ґрунтів дозволяє отримувати 80 (а то й 100) млн т зерна. Навіть машинобудування АПК могло б відновитися - якщо підуть європейські інвестиції. Запрацювали б екологічні програми: сонячні батареї, вітряки.
При зменшенні бюрократичних перешкод, у зернотрейдерів з'явиться можливість більше продавати за кордон. Очевидно, краще підуть справи у свинарстві. Вже зараз іноземні інвестори вкладають гроші у реконструкцію українських свинокомплексів. Але й тут не обійшлось без "совковості": на сучасному європейському свинокомплексі певну роботу виконують чотири людини, а в нас - 20. А тоді кажуть, що у нас зарплата нижча, ніж у Європі. Фонд зарплати конкретного бізнесу в нас не менший, тільки працівників більше.
Треба прийняти закони щодо стандартів оцінки відповідності. Бо досі чинні ще радянські ГОСТи, які у світі не визнають. Щоб перейти на нові, Україні потрібно не менше 400 млн євро. Загалом по АПК маємо непогану законодавчу базу. Варто ще відмінити низку бюрократичних законодавчих актів, які заважають розвитку агробізнесу.
Наш комітет із питань агрополітики доопрацював законопроект щодо відміни сертифікації зерноскладів. За приблизними підрахунками, за сертифікацію складів комерційні структури (точно — не держава!) отримували близько $100 млн. щороку. Перевізники із завантаженими вагонами могли чекати три дні, поки отримають сертифікати.
Закон "Про молоко та молоковмісні продукти" пройшов перше читання в парламенті й готовий до другого. Він розмежовує молочні та молоковмісні продукти. Вони не зможуть стояти поряд на полиці в магазині - щоб споживач розумів, що купує.
Але тепер для аграріїв постає питання: де взяти гроші на модернізацію виробництва? Власних коштів недостатньо, брати кредити під 20% річних - нереально, бо ризики величезні. Наприклад, у Німеччині фермер може отримати позику під 4% річних на 20 років, а в нас - на три роки під 22% річних…
Тому вихід один: керівництво держави має подолати політичну кризу. Лише тоді зможемо розраховувати на західні інвестиції (кредити, капітальні вкладення).
