"Ой з-за гори кам'яної голуби літають, не зазнав я розкошоньки, вже й літа минають", — наспівує актор та композитор 76-річний Йосип Найдук у своїй однокімнатці по вул. Довженка в Києві. Він знявся у 29 стрічках, написав кількасот пісень.
Йосип Михайлович ставить на плиту турку з кавою. До кухні просить не заходити, мовляв, вдвох не розминемося. У кімнаті над ліжком висить ікона Святого Миколая. На тумбочці — червоний телефон і записник. Поряд — баян.
— Це баян старий, німецький. Багато людей великі гроші за нього давали. Та я його нікому не продав, хоч голодувати довелося.
Згадує, як знімався у стрічці Миколи Мащенка "Шлях до Софії".
— Знімали в Болгарії високо в горах, там снігу повно, мороз. Разом з одним російським актором грали російських військових. Мали по снігу тягти пораненого болгарського бійця. Режисер почав кричати, що повільно його тягнемо. А ми йти не можемо, бо снігу по пояс. Він сам вийшов, щоб нам показати цю сцену. Ступив крок і з головою провалився.
Жаліється, що зараз рідко запрошують на зйомки:
— На кастингах вимагають, щоб російською розмовляв. Якось один московський режисер приїхав знімати фільм "Мертві та живі небезпечні". Шукав актора на роль дідуся, який живе у далекому селі. Побачив мене і питає: "Как у вас с русским языком?". Я відповів: "Так, як у вас з українським!" Він посміявся і взяв мене на цю роль.
Показує фотографії. На одній він із дружиною на весіллі сина.
— Із Марійкою познайомився на її випускному. Служив тоді в оркестрі Закарпатського військового округу, нас запросили грати для випускників. Одразу запримітив дівчину, яка гарно танцювала. Попросив свого начальника, щоб відпустив потанцювати. Запросив Марійку, а вона каже: "Мені батьки заборонили із солдатами танцювати". Пояснив, що я не солдат.
— На Паску я пішов у самоволку. А до нас саме приїхав начальник перевірку робити. Мене солдати по всьому місту шукали. Я тоді вчив сина одного генерала музики. Той генерал порадив сказати, що я був у своєї дівчини, бо вона вагітна і їй погано стало. Я так і зробив, хоч ми з Марійкою навіть не цілувалися. Її направили до лікарні перевіритися. Там Марійчина тітка працювала. Вона написала, що дівчина дійсно у положенні. Після цього ми й одружилися.
Йосип Михайлович має двох дітей — 45-річного Володимира та Лесю, 52 роки.
— Донька в Тернополі живе. Оце недавно хотіла пристройку до будинку зробити, а в міській раді їй усе голову морочили. Гроші брали, а довідки не давали. Сам поїхав до них, прочухана дав. Син в Ужгороді живе. Він із Ющенком вчився в інституті, тільки той на два роки раніше закінчив. Тепер Володя — головний фінансист Закарпаття.
До столиці Йосип Найдук переїхав 31 рік тому.
— До того жив у Тернополі, працював у театрі. Режисером там призначили Павла Загребельного. Він був секретарем партійної організації, затятий комуніст. Його спеціально прислали на Західну Україну, щоб доноси робив. Якось випив пляшку коньяку і спитав у мене, чому я в партію не вступаю. Я відповів, що в партію, до якої входять такі п'янчуги, як він, вступати не збираюся.
На святкуванні 50-річчя театру зі сцени зачитували наказ про відзначення найкращих працівників. Назвали навіть прибиральниць, а мене ні. Дружина cказала мені: "Як не підеш із цього театру, то я тебе знати не хочу". Наступного дня написав заяву про звільнення.
Дружина прожила у столиці два дні.
— Вона вдома залишилася, а я поїхав зніматися в останньому кадрі для фільму "Дума про Ковпака". Через три дні повертаюся, а мені ніхто не відчиняє. Під килимком знайшов ключ, загорнутий у газетку. На столі лежить записка: "Я тут між цими москалями та жидами жити не буду. За два дні ні разу не почула української мови". Дружина живе в Тернополі. Бачимося з нею на наші дні народження, Різдво та Паску.
3 
35413
Коментарі