"У дослідженні історії на першому місці має стояти український інтерес"

 

Директором Інституту національної пам"яті призначили доктора історичних наук Валерія Солдатенка, 63 роки. Він замінив академіка Ігоря Юхновського, 84 роки, який був на посаді з червня 2006-го.

Кажуть, вас поставили для того, щоб повернути українцям радянську історію.

— Переді мною ніхто не ставив інших завдань, окрім підходити до діяльності інституту через призму наукових критеріїв.

Я 40 років у науці. Можливо, мої книги відрізняються від інших тим, що побудовані на принципах альтернативи і правди життя. Якщо більшовики 1917-го активно впливали на всі процеси в Україні, то куди від цього подітися? Їх було більше, ніж у будь-якому іншому регіоні, бо промислове Лівобережжя гаряче підтримувало ліву ідеологію. Це були громадяни тієї ж країни, на яку номінально поширювалася влада Української народної республіки. Або кажуть: українці любили тільки Центральну раду. Але чому ж її нікому було захищати? Або комуніст Микола Скрипник. Він зробив для українізації більше, ніж кілька наших державних інституцій за 19 років незалежності. Треба вчитися в нього, як грамотно проводити національну політику — без лайки і насильства. Так само Михайло Грушевський 1917-го виступав проти "ґвалтовної українізації". Я шаную цих людей і намагаюся на них орієнтуватися.

Які теми будуть пріоритетними для інституту?

— До мене вже пристають, як із ножем до горла: "Як будете ставитися до Голодомору?" Можу запевнити: від цієї проблеми ми не відмовимося. Це було б несправедливо щодо наших загиблих предків.

Я подивився на план заходів на цей рік. Раніше йшлося тільки про вояків ОУН-УПА під час Другої світової війни. Тепер заплановано відзначення й інших учасників національно-визвольних змагань.

Є новації, які я ладен підтримати. Скажімо, підвищити суспільну увагу до історії взагалі і створити програму шкільної та вузівської освіти. Такої, яка була б і цікавою, і виховувала патріотизм, високу моральність, а не вішати ярлики і виправдовувати власну безпорадність підступами сусідів.

Деякі політики вважають, що історія почалася з них

Ось на поверхні лежить тема козацтва. Це історичний феномен, яким Україна може вирізнятися серед інших спільнот. Або український націонал-комунізм. У ХХ ст. українство витворило власний підхід до соціальної доктрини, до концепцій марксизму. Спробувало поєднати соціальний прогрес і національне визволення і відродження. Після Другої світової війни це явище переросло в єврокомунізм.

Чому українська історія досі така суперечлива?

— Ми довго намагалися вписати нашу історію в систему неукраїнських координат — або проросійські, або антиросійські. В одній системі Богдан Хмельницький був найвидатнішим діячем доби Гетьманщини, а Іван Мазепа — зрадником. І навпаки — в іншій. У дослідженні історії на першому місці має стояти український інтерес. Ця проблема вже залежить не тільки від істориків. Скажімо, останнім часом багато зроблено для того, щоб посіяти недовіру до такого явища, як революція. Але хіба був би суспільний прогрес, якби не європейські революції ХVІІ століття? Чи революційні події 1917–1920 років у Росії? Чи була б сьогодні українська нація?

А як умонтувати в національну пам"ять постаті, які розколюють суспільство?

— Що більше правди ми скажемо про Івана Мазепу, Симона Петлюру і Степана Бандеру, то  швидше все стане на свої місця. Я свого часу написав книгу "Винниченко і Петлюра — постаті революційної доби". Перед цим видав чотири книжки про Володимира Винниченка. Мене  критикували: не ту постать підносиш, це не той політик, на якого треба орієнтуватися. Тоді я спеціально глибше вивчив життєвий шлях і діяльність Симона Петлюри. Підняв виступи і весь творчий доробок головного отамана і голови Директорії. Моє враження про Петлюру часто контрастує з уявленнями критиків і тих, хто хоче поставити його на перше місце. Скажімо, за Варшавським договором 1920 року Польща отримала 164 тисячі квадратних кілометрів за те, що відновить в Україні владу Директорії, в якій залишився один Петлюра. І це називається кроком у Європу!

У дослідженні історичних постатей потрібна науковість, об"єктивність і моральність. Тоді буде повага до істориків і зникнуть закиди, що кожна влада переписує історію. Правдивої історії ніколи не буде, якщо діяти за принципом кон"юнктури.

Політики часто спекулюють на історії. Як цього позбутися?

— Треба, щоби вони добре знали історію. От голова Верховної Ради Володимир Литвин її знає.  Значною мірою об"єктивний історик Микола Томенко. Зате деякі політики вважають, що історія почалася з них, а тому людям нічого знати, що було за попередників.

У партійних інститутах пропрацював 16 років

Валерій Солдатенко народився 13 квітня 1946 року в місті Селідове Донецької області. Закінчив історичний факультет Київського держуніверситету ім. Тараса Шевченка. У 1976–1984 роках працював в Інституті історії партії при ЦК Компартії України. Потім очолював кафедру історичного досвіду КПРС Київської вищої партійної школи. Із 1988-го три роки керував відділом Інституту політичних досліджень ЦК Компартії України.

Доктор історичних наук. Завідує відділом етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. Кураса НАН України. Комуніст.

Призначення Валерія Солдатенка директором Інституту національної пам'яті громадські кола пов'язують із бажанням нової влади поставити свою людину для виконання політичних замовлень.

— Існує ймовірність, що Інститут національної пам'яті замість того, аби стати інструментом подолання тоталітаризму, перетвориться на інструмент його реабілітації, — каже історик Володимир В"ятрович, 33 роки

×