Я демонстративно ходив із пляшкою горілки до мавзолею Леніна - Олександр ПІПА

 

Із таким прізвищем іще в дитинстві зрозумів, що вулицю на мою честь не назвуть.

Я недорікуватий. Як собака - усе розумію, але сказати не можу.

Ідеальне інтерв"ю для мене - коли на радіо журналіст сам розмовляє, а я тільки киваю головою.

Я - потенційний пацієнт наркодиспансеру. Підсідаю на все шкідливе: інтернет, комп"ютерні ігри, куріння, алкоголь, нездорова їжа. Наркотики був би радий уживати, але вони на мене неправильно діють.

Мене пре робити музику. Це хобі, а не робота. Коли лінь, граю в комп"ютерні ігри.

Не розумію людей, які люблять зиму. На вулицю виходжу лише задля репетицій.

Так рано почав читати, що батьки захвилювалися, аби випадково не виріс вундеркінд. Начебто обійшлося.

Достоєвський - дуже панківський письменник.

Якщо хочеш робити таку музику, як я, змирися з тим, що грошей не заробиш.

У Франції сім місяців працював на шкідливому виробництві. Грузив металеві деталі на підйомний кран, опускав їх у чан із киплячою кислотою, а потім відправляв на фарбування. На фабриці працювало лише двоє білих людей - я і югослав, інші - араби. О сьомій ранку виходив на роботу, потім їхав на репетиції з "ВВ" і ще з однією французькою групою. Пізніше був запис, концерт, культурна програма. Тупо не висипався. В останній місяць там почав побухувати.

Скрипка намагався потрапити у французьку культурну еліту, але, мабуть, не дуже виходило. А я тусував по всій Франції в анархістських сквотах (нелегально зайняті приміщення. - "Країна"). У нас із Олегом було різне життя. Здається, в мене цікавіше.

Я - продукт мегаполіса. Прекрасно почуваюся в Києві, Парижі, Нью-Йорку. Мрія багатьох про будиночок за містом і помідорчики з дитинства викликала депресняк.

Якщо француз у коледжі грає у рок-гурті, то в тридцять років продає гітару, перевдягається в костюм із краваткою й іде працювати в офіс. Купує будинок, платить кредит до кінця життя. Коли я побачив цю схему на власні очі, мені стало страшно.

Ліва ідея прекрасна, тільки якщо країна вже розвинута за рахунок капіталізму й ринкових відносин. У Франції ліві ідеї дуже сильні ще із часів Паризької комуни. Там просто не дають пузатим сісти на голову. Іноді метро страйкує, і ніхто не матюкається - ідуть пішки або підвозять одне одного.

У Франції сім місяців тупо не висипався. В останній місяць почав побухувати

Анархізм - це більша утопія, ніж комунізм. Він потребує ідеальної, свідомої людини, яка до інших ставиться так, як би вона хотіла, щоб ставилися до неї. Усе життя намагався нікого не задовбувати, бо підсвідомо хотів, щоб мене ніхто не задовбував. Хоча інколи кортить підпалити мерію.

У нашій країні музикою можна заробити, тільки якщо ти дуже велика "телеобізяна".

На власні очі бачив, як Віктор Павлік по телебаченню скаржився на засилля попси.

Двоюрідний брат попрацював у Ірландії на скотобійні і став вегетаріанцем. Навіть антибіотиків не вживає, щоб якогось мікроба не вбити.

Із точки зору повних зал і популярності найліпші часи були наприкінці Радянського Союзу. Рок-музика тільки почала з"являтися, гуртів бракувало й був спільний ворог - совок. Вішаєш за дві години до концерту афішу в "трубі" (перехід на Майдані Незалежності в Києві. - "Країна"), і набивається тисячна зала. А в Нью-Йорку я ходив на концерт всесвітньо відомої інді-групи - було 12 слухачів.

"ВВ" у Франції дали понад 200 концертів, грали на фестивалях, перед тисячними аудиторіями. Ми опинилися на хвилі моди на "пєрєстройку". І при цьому не тусувалися з діаспорою або колишніми співвітчизниками. Ми були просто ще одним французьким гуртом, який співає українською мовою.

Якось "ВВ" запросили в Москву на приватний "рок-фестиваль" до дуже багатого дяді. Не знаю до кого, ми його навіть не бачили. Відомі музиканти "з телевізора" три дні грали нон-стоп у нього на дачі. Був конвеєр: стриптизерки роздягаються під кожну пісню догола, потім виходить наступна зміна. Ми грали на третій день, коли гостей і господарів уже почав відпускати кокаїн. Не знаю, що сталося, але ми вийшли на сцену, взяли перший акорд і...  всі зникли. Хвилин 40 грали в абсолютно порожньому залі з голими дівками.

Люблю дивитися серіали. Останній раз був у кіно у Франції років 15 тому. Фільми діляться на ті, під які гарно засинати, і під які засинати погано.

Анґелу Меркель так само ненавидять у Німеччині, як у нас Тимошенко. Любити політиків - своєрідна форма садомазохізму. І ненавидіти їх теж не можна, бо це не люди.

Політикою почав цікавитися п"ять років тому з егоїстичних міркувань, коли зрозумів, що стану представником народу, який добровільно вибрав малограмотного злочинця. Мені було б соромно за кордоном подорожувати.

Прикро. Усе життя книжки читав, іноземні мови вчив, цікавився музикою, живописом. І чого я маю вибирати серед якихось покидьків?

Двомовна країна - це дуже круто. Парадокс у тому, що в нас запорукою двомовності є єдина державна мова. Радянські фільми й російську літературу ми й так отримуємо "на шару". За це платить Росія.

За часів совка художнє пияцтво було складовою культури протесту. Я демонстративно ходив із пляшкою горілки до мавзолею Леніна.

Вийшли на сцену, взяли перший акорд, і всі зникли. Хвилин 40 грали в абсолютно порожній залі з голими стриптизерками

Абсент - це понти.

1990 року для французьких анархістів, із якими я жив у сквоті, Україна була символом боротьби за свободу. Не меншим, ніж Че Ґевара. Козаки, Махно, референдум. Потім бачив, як деградувало це ставлення - наприкінці 1990-х при згадці про Україну кривилися.

Привозив сюди французів - водив їх у Лавру, возив у Крим. Удома їх питали: "Ну як там Україна?" Вони казали: "Бачили б ви цей туалет на сімферопольському вокзалі!"




Як і всіх нормальних людей, мене забирали у витверезник.

Якось забухав у Варшаві. Опритомнів і одразу подумав, що в дурдомі. Палата, гамівна сорочка, якісь люди, бочка з питною водою. Упродовж дня викликали по одному. Усіх випустили, мене - ні. Цілий день звали якогось Вікторовича. Я чекав, чекав. Виявилося, що це я, Олександр Вікторович. Потім серед друзів надовго закріпилося поганяло Вікторович.

Дуже крутий нью-йоркський татуювальник безкоштовно зробив мені в Москві тату. У каталозі мені нічого не сподобалося, і я наколов напис left - "ліве" - на лівому плечі і right - "праве" - на правому.

Наш звукооператор на концерті інколи починає підспівувати. Мені стає трохи соромно, бо він співає краще за мене й пісні пише гарні.

Оскільки я рок-музикант, до мене можна звертатися на "ти".

Колись у літаку мене переплутали з Містером Біном, узяли автограф.

Журнал "Країна" N 6(9) від 26 лютого 2010 року

×