Ганна Лукач пережила три клінічні смерті

 

50-річна Ганна Лукач із Мукачевого Закарпатської області за шість років пережила три клінічні смерті.

— Усі рази бачила, як лечу по темному тунелю, в якого немає ні початку ні кінця, — пригадує. — Світла в його кінці не було, тільки повний морок. Коли повернулася на Землю, бачила своє тіло на лікарняному ліжку. За мить опинялася всередині.

Із Ганною Лукач зустрічаємося біля православного монастиря на честь ікони Божої Матері "Всіх скорботних радість" на Красній горці біля Мукачевого. Вона була серед тих, хто зводив його. Тепер тут прислуговує.

— Роблю все, що треба. Їсти готую, під час служби співаю, прибираю. Відколи Бог вернув мене з того світу, я увірувала і змінила життя. Мамка мені казала: "Аню, так не можна. У селі говорять, що ти поїхала умом. Так навіть монашки не живуть".

Каже, що вперше захворіла на астму в 6 років. Потім недуга відступила.

— А коли мені виповнилося 33, стався перший приступ. Знайома порадила звернутися до батюшки Ніколая. Він почитав наді мною молитву — і хвороба відступила. Я працювала на радіозаводі "Карпати" у відділі кадрів. Була така собі пані — Анна Михайловна. До церкви зовсім не ходила, хоча батько й мати були вірующі, благочестиві. А я не знаю, у кого вдалася — нікудишня. Аж страшно згадати ті роки.

Усі рази бачила, як лечу по темному тунелю, в якого немає ні початку ні кінця

Хвороба повернулася. Через неї Ганну покинув чоловік. 1994-го вона пережила першу клінічну смерть.

— Медики не давали надію і відправили додому помирати. Наступного дня я покликала священика. Отець Фьодор помолився і каже: "Анічка, ви будете жити, вертайтеся в лікарню". Врачі вдруге оглянули: "Тут життя немає — абсцес обох льогких". Але положили в реанімацію і виписали якісь ліки. Уночі прийшов молодий лікар і каже: "Я введу вам файне лікарство". Пустив у капельницю якусь рідину. Я відчула, що ухожу — побачила, як лечу по тунелю. Коли вернулася в тіло, побачила переляканого лікаря, який дьоргав мене за руку. Увечері після того взяла Євангеліє, яке мамка подарувала. Відкрила його посередині і прочитала перший рядок, який упав у око: "Ця болєзнь вам дана не на смерть, а для душевного виздоровлєнія".

Після одужання Ганна пішла в монастир. Допомагала його будувати.

— Бетон таскала, щебінь носила вручну, цеглу загружала-розгружала. Трьох корів доглядала, чотирьох поросят, землю обробляла, їсти готувала. Уже не уявляю, звідки сили тоді брала. У буденній суєті знову відійшла від Бога.

1997-го сталася друга клінічна смерть. Утретє жінка впала в кому 2000 року.

— Коли прийшла до тями, було бажання залишитися наодинці з Господом. Мене відтоді не цікавить мирська суєта. Слава Богу, більше не хворію.

Син Ганни Іван став священиком. Служить у монастирі на Красній горці.

×