"Наші сірники горять із цього родовища. Сірки там вистачить іще на сто років, — 82-річний Володимир Білий із Черкас російською розповідає про родовище, яке понад півстоліття тому відкрив на Тернопільщині. — За кілька місяців до того я першим знайшов на Алтаї свинець, цинк, золото і срібло. Дали державну премію — 35 тисяч карбованців. Купив "москвич" і ще грошей залишилося".
Володимир Пилипович завідує геологічним музеєм у черкаській школі N25. Зібрав понад 2 тис. експонатів.
— Бачите 18 зелених кружечків? — тицяє указкою в карту на стіні. — Із 1956-го працював на Чукотці, Камчатці, Єнісеї. Наша експедиція тонула на Лені. Це серйозна ріка — ширша за Дніпро і глибина до 20 метрів. Катер налетів на затонулу баржу. Усіх викинуло у воду. Добре, що течія прибила на берег. Висушили рацію, попросили допомоги. По нас припливли аж через три дні. Знайшли на березі печеру древньої людини й ховалися там. Ось камінь із печери — круглий, із рівчаками вздовж і впоперек. Це шаманський. Певно, визначали по ньому долю людини. На стінах печери були намальовані мамонти, олені, якийсь незрозумілий звір: голова як у лева, а тулуб ведмежий. Такими яскравими фарбами, що я грішним ділом відщербнув шматок. Показав його в Ленінградському інституті геології — ніхто не зміг визначити склад фарби.
1961-го за Білим у Якутському краю гналися вовки.
— З одного берега треба було забрати на базу два ящики з гірськими породами. Ми попросили допомоги в якутів. Старший стійбища дав погонича, трьох оленів і карабін. Завантажилися і чуємо, як вовки виють — аж мороз по шкірі. За 15 хвилин нас нагнали 13 вовків. Сани скачуть, вовки доганяють. Я стріляю — і не попав. А я ж снайпер! Із другого разу одного вбив, то вони кинулися його жерти. Через деякий час знову доганяють. Здоровенний порівнявся з оленями, щоби плигнути на шию. Якут-погонич вихоплює ножа і валить вовка. Зграя й того з"їла, і знову нас доганяють. Я стріляю — і знов мимо, а якут другого ножа кидає. Постріли почули якути, приїхали нас рятувати. Згодом у місцевій газеті прочитав, що той погонич мій був жінкою. Вони ж усі схожі у своєму одязі.
На грудях у Володимира Пилиповича чехословацький орден "Білий лев".
— Отримав за взяття в полон німецького генерала фон Бітнера. Я воював у партизанському загоні. На Йозерському валу німці хотіли влаштувати оборону, а Бітнер отут, — показує на голову, — всі документи возив. Хитрий був, ніколи двічі однією дорогою не їздив. Тільки раз зрадив своїм принципам і попався нам. Я вистрелив у передні колеса його машини. Зв"язали Бітнера і вивідали про кожен кулемет і гармату на Йозерському валу.
Із другого разу убив вовка, то вони кинулись його жерти
Війна застала Білого в Києві.
— Приїхав із Кіровограда вступати в залізничний інститут. Жив у тітки на вулиці Чкалова. Поряд розбомбили єврейський базар. Зоопарком ходив поранений слон, його усипили. Коли повернувся в Кіровоград, замість будинку побачив воронку від бомби. Нікого з рідних не було. Лише після війни дізнався, що мати поїхала з меншою сестрою в Тагіл, а батька з братом забрали на фронт. Мене відправили в концтабір Рахенбад, що на кордоні Німеччини, Польщі та Чехословаччини. Везли тиждень. У вагоні стояло відро, не давали ні їсти, ні пити. У концтаборі щодня вмирало до 30 людей, усіх спалювали в крематорії. Дочекався зими і втік разом іще з двома десятками в"язнів. Ми в кар"єрі довбали каміння. З-під землі стрічка подавала на-гора щебінь. Вартові відійшли, ми лягли на стрічку — і нас викинуло прямо у вагон.
Із дружиною Анною Меркурівною познайомився на Алтаї.
— Аня звідти родом, була в геологічній розвідці. Донька Олена народилася в палатці. Ми тоді якраз на кордоні з Китаєм стояли. Пологи приймав китаєць, котрого найняли водовозом. Я стояв за п"ять метрів від палатки і тремтів. Дружина народила за три години. Потім прилетів вертоліт із лікарем, забрали їх у найближчу лікарню. Аня померла два роки тому.
1926, 9 жовтня — Володимир Білий народився в Нижньому Тагілі на Уралі
1944, грудень — утік із концтабору Рахенбад під Чехословаччиною
1952 — вступив до Ленінградського гірничого інституту
1954, липень — на практиці в Тернопільській області відкрив родовище сірки, у вересні в експедиції на Алтаї одружився з геологом Анною Троєглазовою; отримав державну премію (35 тис. крб) за відкриття Білоусівського родовища, купив "москвич"
1963, 7 вересня — у геологічній розвідці на Алтаї народилася донька Олена
1978 — перевіз сім"ю в Черкаси
2006 — померла дружина
2008 — створив музей геології в черкаській школі N25
3 
35413
Коментарі