Чи допоможе нам "Захід"?

Цього тижня Україна розгорнула активну дипломатичну діяльність. Президент України майже ввесь час перебував у закордонних візитах, один з яких Росії вдалося зірвати (відвідання інавгурації Президента Туреччини). Та після цього наш глава держави відвідав Саміт ЄС, при цьому було заявлено, що Україна удостоєна великої честі, оскільки саміт проходив фактично у форматі 28+1, що є вагомою дипломатичною перемогою. Втім у багатьох громадян України виникають питання, щодо успішності згаданої дипломатичної діяльності, оскільки в цей час наші війська несуть втрати людські і стратегічні, а російська армія вже не прикриваючись вторгнулася в нашу державу і навіть захопила місто.

Задля об'єктивної оцінки успіхів/невдач у зовнішньополітичній діяльності потрібно адекватно оцінювати ситуацію. Преш за все потрібно розділити фронт військовий і дипломатичний. Потрібно зрозуміти, що це зовсім різні речі, які часто бувають не пов'язані між собою. Часто держава виграє дипломатичні баталії, але програє у бойових діях, але буває і навпаки (Найпоказовішою є "Війна Судного дня"), коли вигравши на полі битви можна програти війну. Тому не варто недооцінювати ваги "мистецтва зовнішньої політики", особливо в наших умовах.

В дипломатії є своя мова, свої умовні знаки та символи. Загалом символізм у дипломатії – це дуже важлива річ. Кожен символ має значення. За проведення Саміту саме в Мінську росіяни боролися і отримали те, що вони хотіли, тому це їхня перемога, але зави, які там пролунали – це їхня поразка. Президенти дружнього їм блоку (єдиного у всьому світі) і ті не підтримали риторику Москви про економічну загрозу асоціації України з ЄС. Якщо вже Білорусь не підтримує Росію, то хто тоді з нею у цьому світі?

Після Мінську був Брюссель, де відбувався страшний сон Путіна – Україні, яку він не вважає за державу надають почесті, про які сама Росія може лише мріяти – нашого Президента приймають на Саміті ЄС, він ТОПова персона на всіх зустрічах на його прес-конференції журналістам ніде сісти і вони вмощуються на підлозі і це при тому, що основне завдання Саміту – це призначення європейських чиновників!

Основний посил – Захід визнає право нашої країни на суверенітет над своєю територією і готовий допомагати нам морально (заявами), економічно (санкції та гранти) та фізично (військове устаткування). Не буде лише їхніх солдат. Але що дозволяло нам надіятися, що іноземні країни кинуться навперейми допомагати нам своїми солдатами, тобто очікувати вантажів-200 вже зі своїми хлопцями.

Адже ми – країна, яка ще вчора заявляла, що НАТО нам непотрібне і ми не збираємося "посилати своїх синів помирати за американські гроші", а тепер вимагаємо від них посилати своїх синів помирати; за що?

Для того, щоб щось отримати спершу потрібно вкласти. Україна постійно заявляла про свій нейтралітет, а тепер хоче військової підтримки. Так не буває. Тому зараз ми отримуємо той максимум, який можемо відповідно наших попередніх "інвестицій", навіть трішки більше, оскільки самі крім ласкавої усмішки і обіцянок більше нічого не дали нашим теперішнім союзникам.

А ворог наш страшний. Він великий і сильний, але на дипломатичному фронті він зазнав фіаско і неодноразово. Такого успіху Україна не мала жодного разу за свою історію. Наша армія зажди була кращою за нашу дипломатію. Україна часто вигравала битви на полі бою, але програвала їх у дипломатичних залах. Зараз ситуація складається інакше. Захід нам допомагає в цьому.

З часів Наполеона світ склався так, що перемога у війні неможлива без успіху на фронті дипломатії, а останнє схоже Росії вже недоступне, тому висновок щодо їхнього загального успіху напрошується сам по собі...