ЗАСАДИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ (у світлинах і ланках)

• Спробую окреслити Засади безпеки України, як то кажуть, "на хлопський розум". У висхідній послідовності.
• 1. Вже просто зараз нічого не заважає запровадити візовий режим з Рашистською Федерацією. Безсумнівно, еРеФія їх запровадить у відповідь теж візовий режим. Щож... по-перше, усі класики філософської думки пишуть, що свобода, незалежність − річ дорога! І за неї треба платити. Тож краще хай ця плата буде у вигляді віз до Рашки, аніж у вигляді зарізаних протестувальників заїжджими руссо-турісто з "братньої" країни...
• З іншого боку, щоменше ми матимемо зв'язків з Рашистською Федерацією − то швидше Україна зможе витравити із себе отой отруйний дух совка. Зрештою, а які з еРеФією можна підтримувати зв'язки? Що там доброго взагалі є? По суті, нічого. Як влучно сказанув Х'ю Лорі, "я би бойоктував росіянські товари, якби міг пригадати бодай одну річ, що її виробляє Раша − окрім смутку на весь світ!"
• Щоправда, Яценюк у питанні запровадження віз відверто тупить. Спочатку плакався, же у нього там родичі. Але при цьому якось не згадав про тих, кому потрібно виробляти канадські, австралійські, британські, американські чи навіть шенґенські візи − бо там родичів в людей теж не менше. Коли не більше! А днями Сєня зайняв вівдверто поразницьку поставу, почавши шось сплітати про те, же загарбники Криму ще прийдуть до України з перепрошеннями... Ая́, приповзуть аж бігом!
• І при цьому Арсеній наголошує, що "є завдання перейти до другої стадії безвізового режиму з Європейським союзом". Відверта дурильня українців полягає у тому, що жоден Евросоюз не запровадить для нас безвізовий в'їзд знаючи, що у нас "прозора" границя на сході. Це ж коню зрозуміло. Тим більше, коли той кордон не просто прозорий − а його взагалі нема! Він існує хіба для великих шосейних вантажівок чи пасажирських автобусів. А пішки чи чи на квадрациклі − йди/їдь де собі хоч'!
• Отже, перше і нагальне що потрібно було зробити ще з появою першого "зеленого чоловічка" − це запровадження віз з Рашастаном. Питання досі залишається відкритим на порядку денному.
• 
• 2. Відімкнути рашистські телеканали, а також (!) у міжмережжі зону .ру (.ru). Відверто кажучи, не є прихильником відмикання навіть ворожих ЗМІ, але коли це не вільна преса − а тупо брехливі знаряддя рашистської пропаґанди − тоді чом' би і ні? Принаймні, як тимчасовий захід − цілком доцільно. Доти, доки Кремль не вгомониться і Раша не порозумнішає...
• Слід віддати належне, що частково це вже зроблено, але лише у просторі далебачення. Хоча виглядає так, що наша влада це робить з острахом, аби, бач, знов когось не образити: як не "старшого брата", так пересічних глядачів-телеманів. Ая, гурманів ;)
• Тож сказавши Аз − варто казати і Буки: Раша ооннн не церемониться і вже окремі сторінки повідмикала у себе. Наразі лише ті, що пов'язані з Правим Сектором. Гадаю, незабаром будуть відімкнені в "зоні ру" вже не партійні іменки, а просто інформ-аґенції України: залишаться тіки Вєсті ;)
• 2ʼʼ. Але сказавши Буки − варто вимовити і Веди: для початку провести просвітницько-виховну роботу з тими сповісниками, які ще й досі крутять усілякі "бандито-мєнтковські" серіяли, а також кіна про те, як доблесні рашенські війська бороться з чеченськими бандитами-сепаратистами. Ну або ж про те, що Друга Світова війна відбувалася виключно на теренах Московії − минувши Україну через Астрал.
• Якщо виховні бесіди не подіють − що ж, на війні як на війні: відразу позбавлення усіх прав на мовлення. Довічно. Бо трохи якось воно не те-є було дивитися, коли у центрі Київа йде снайперський відстріл протестувальників, а з окремих телеканалів та радіохвиль тупо лунає чорна рашистська пропаґанда, замаскована під кіносеріяли чи розважальні КВК, або ж ница московська попсня... Як казав Сергій Петрович Капиця: Культуру потрібно насажувати. Іноді навіть силою.
• 3. Як то кажеться, ще "на вчора" до Конституції України вноситься відповідна поправка про Право Громадян на Зброю, на збройний самозахист. І під корінь скасовується така ще досі чинна дурня, як "перевищення рівня самооборони"! Вибачте, але коли стоїть питання про загрозу життю, здоров'ю мого особистого або моїх близьких, рідних − то якось воно не до того, аби перейматися, чи я бува не ображу, не скривджу нападника! Те саме стосується, коли йдеться про оборону рідного краю, Країни.
• У кого ще досі є страхи щодо Права Громадян на Зброю, то сподіваюся, же стаття "Право на зброю для Вільних Людей − в Конституцію України!" допоможе їх остаточно подолати. Якщо ж ні, тоді даруйте − випадок невиліковний: повна відсутність волі до життя і самозбереження... Зрештою, і до боротьби за свої права. "Ліг спати − і вмер", − як співа' про вас в одній зі своїх пісень Скрябін.
• Поки окремі політикани нас жахалками про Право на зброю лякають, дієва громадськість вже підготувала і Проєкт Закону України "Про зброю", і відповідні Зміни до Конституції, наприклад:
• 

До речі, про жахалки. Як показало життя, на відміну від кількох переляканих високопосадовців, рядові міліціянти перестають боятися Озброєних Громадян і навіть навпаки: раді, що їм прийшли на підмогу містяни на блок-пости довкола Київа. Тому зброя в руках Громадян − не таке вже й страшне явище, як нам кілька хрунів у владі намагаються намалювати!

4. Буквально у найближчі дні розпочати будівництво великого пограничного муру з еРеФією. Звернутися за досвідом до братнього Ізраїлю. Гадаю, хто хто, а ізраїльтяни навряд би чи будували свою Стіну Безпеки, якби вона ні від чого не допомагала і не захищала б. Значить, щось таки, та й вона дає! У підсумку має вийти осьо таке:

• 
• 
• 
• Єдина різниця з Ізраїлем має бути та, що наша смуга оборони повинна не лише "Муром Спокою" обмежитися, але й передбачати розбудову лінії оборони вглиб країни − кілометрів так на сто. Враховуючи ту найближчу переспективу, що відновити скоро ядерну міць Україна не зовсім зможе, а допомагати військом, а не залежаними консервами та вживаними черевиками − країни Заходу зовсім не поспішають, то найкраще взагалі перетворити всю країну на одну велику, широко розгалужену кріпость!
• Досвід і знавців можна запозичити з братньої Швейцарії, яка від 1930-х років є справжньою країною-бункром. А стала вона такою у відповідь... правильно! − на "братні" погрози нацистської Німеччини, яка так само обіцяла прийти рятувати від фОшисто-бEндєровцев німецькомовне населення ;)
• Виглядає ця "країна-(с)ад" наступним чином:
• 
• 
• 
• 
• Значно більше світлин Швейцарських бункрів, а головне 5-хвилинне кіно про цей вид наційональної безпеки − можна побачити, клацнувши сюди.
• 4''. До речі, будівництво "Муру Спокою" на Україно-Московських границях та розбудова таємних укріплених вогневих точок заразом позитивно торкнуться й питання зайнятости населення. Добровольці готові стати до роботи хоч вже! ;)

• Крім того, буквально через 20 днів, як вперше було оприлюднено цей допис, на Сумщині почали від Кацапії відгороджуватися великими протитанковими ровами! Тож наріжний камінь у цей почин вже закладено!
  
  
  
  
  
• 5. Про побудову Українського Війська за швейцарським взірцем у нинішні дні не говорив хіба лінивий. Ну а також сам Путлєр ;) Не полінуюся про це ще раз згадати і я. Насамперед пропоную переглянути 11-ти хвилинне видиво про швейцарське військо. Хоча зняли його наші дааавні, підступні та люті вороги, однак навряд чи цю оборонну модель кремлядь поспішатиме запроваджувати у себе: їй (кремляді) тоді ж торба дуууже скоро настане! Крім того, Московії-Орді не потрібна оборонна модель: ця ж країна − вічний та жорстокий загарбник!
• У кількох світлинах швейцарський вояк виглядає десь так:
  

• 
• 
• 
• Вичерпно прочитати, як виглядає "Народ та армія − єдині!" НЕ за сов'єцьким пропаґандистським штампом, а на ділі − можна у чудовому дописі: "Країна Кольору Хакі". Там і картинок різнобарвних багато! Не полінуйтеся − зазирніть!
• Проте на мою упереджену, до мозку кісток переконану думку, у Швейцарську модель варто таки внести певні доповнення.
• 5.1. По-перше, подібно до Ізраїля, я б все ж таки залучав до служби дівчат та жінок. Нехай вони теж здобувають повний бойовий вишкіл і навички поводження зі зброєю та військової боротьби. Інша річ, що дівчат не обов'язково залучати для несення служби у найгарячіших точках, однак озброєна жінка − це цілком в українських традиціях! Ще починаючи від непокірних, войовничих Амазонок ;)
• Позаяк з амазонками справа була давно − тоді, коли не існувало ні світлини, ні видива, − то наразі можу запропонувати парочку зни́мок вже зі згаданого дружнього Ізраїля:
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• 
• Вичерпно почитати про службу жінок у силах оборони Ізраїлю можна у цій розкішній статті. А в замітці "Дівчата ЦАХАЛу" можна передивитися ще й видиво про такий корисний досвід.
• 5.2. По-друге, потрібно врахувувати природні особливості нашої країни. Україна, на відміну від Ізраїля та Швейцарії, у рази більша за площею. І коли останні перебувають, по суті, в одному природньому середовищі (Швейцарія − альпійська місцевість, Ізраїль − пустеля), то ми маємо і Карпатські гори, і Волинські рівнини, і Поліські болота, і Подільську пересічену височину, і Козацький степ, і морське узбережжя, й "в умі" − Кримські гори та субтропіки.
• Тож коли ізраїльський чи швейцарський вояк несе військову службу, образно кажучи, не виїжджаючи з хати − нам така схема не дуже підходить: сьогодні важко передбачити, де і як само розгорнеться театр бойових дій. Відтак український військовий вишкіл повинен передбачати, що будь-хто під час оборони Краю може опинитися будь-де. Отже, вояк має бути готовий до ведення бойових дій у всіх наявних в Україні природніх середовищах. Та й з чужими для себе містами також не завадить бодай поверхнево ознайомитися. Аби не вийшло так, як на Майдані було: стоять одне біля одно ледве за квартал, а не можуть знайтися, бо не знають міста взагалі... :(
• Тому під час щорічних обов'язкових військових зборів має відбуватися постійна зміна місця вишколу. Наприклад:
• — цього року ти служиш "біля хати", тобто у неподалік від місця фактичного проживання (припустімо, це Київ);
• — наступного року − вишколюєшся вже у Карпатах;
• — ще через рік − вже десь у Херсонській області;
• — ще через один рік − на півночі Харківщини;
• — наступного року − Закарпаття;
• — а далі − Чорне море на Одещині,
• ну і так далі.
• З роками ми матимемо військово вишколений зрілий народ, готовий боронити Україну від загарбника у будь-якій місцевості Батьківщини.
  
  
• Крім того, ця схема дасть ще один важливий вислід: патріотично-виховний. Завдяки військовим "мандрівним" вишколам багато громадян України нарешті зможуть поподорожувати, ознайомитися з різними куточками України. Бо як свідчить низка суспільних досліджень, близько 77% наших громадян жодного разу не бували за границею, а 36% не виїжджали навіть за межі свого рідного регійону! Що ж, принаймні останній показник за допомогою пропонованої схеми військових вишколів ми точно зможемо знити майже до нуля. А з урахуванням того, що бувають ще й міжнародні військові навчання, то і першу цифру зможемо підтягти! [рисунок стєгнув у Мустафи] ;0)

• 
• Зрештою, ніщо так не об'єднує, не збратнює людей, як спільне лежання в закопах! Треба віддати належне: сов'єти добре про це знали. Саме тому вони покладали на сав'єцку армію таке надважливе завдання, як "кування сав'єцького чєлавєка". Чом би нам цей корисний досвід не задіяти для того, аби за допомогою нових засад побудови Українського Війська не зближувати громадян Заходу та Сходу, Півночі й Півдня України, не виховувати у них Чуття єдиної родини©, га? Не бачу для цього жодних пересторог.
• І тоді б "східняки" на власні очі та вуха нарешті переконалися б, що "західняки" − ніякі не фошисти-людожери! Та й спілкування українською мовою нащодень не таке вже й страшне... ;) Ну і навзаєм: брат-галичанин теж би зміг відкрити для себе багато-багато притомних та патріотичних українців сходу України! І що окрім кількох сотень виродків на взірець злочинного угруповання "Оплот" чи проплачених тітушків у Харкові, Донецьку чи Луганську є тьма тьмуща гарних людей!
• Отже, якби у вище описаний спосіб будувалося б Військо України, то й жодного підґрунтя для появи у нас зайдів-оплотівців та тітушок просто не було б!

5.3. Пересічний Українець нааадзвичайно не любить, коли його влада через коліно шось примушує робити. Тому описана вся вище модель організації докорінно по-новому Війська України може розвалитися тільки через те, що дуже в скорому часі (мається на увазі, за мирних умов в Україні та на її границях) в окремих громадян наростатиме незадоволення, мовляв, що його / її висмикнули на військові вишколи у надзвичайно незручний час. Скажімо, у когось дружина у тих числах має народжувати, хтось хату за літо збирався добудувати, ну і так далі − ви ж знаєте ;)

Щоб цього не трапилося, можна зробити дуже просто: через електроний облік кожен вояк-громадянин САМ зголошується, на які дати він воліє поїхати на наступні військові збори! Комусь, наприклад, не випадає це зробити у червні, а лише у вересні. А хтось зголоситься на Новий рік нести чергування, щоби потім мати вільним ціле літо.

Тож схема проста: сам зголосився, на коли тобі зручно —" сам приїхав на місце збірки за місцем проживання. Разом з тим, аби не було хитрозадих, кожному дається обов'язкова норма, яку мусиш відчергувати на великі свята чи зимою. А також кожен обов'язково має потрапляти на вишколи, що відбуваються у різні пори року: взимку, навесні, влітку, восени. Тобто задаються певні строкові рамки, а також контрольні дати зборів у тій чи іншій місцевості. Наприклад: у літню пору збірки у Тернополі відбуваються у такі дати: кожен другий понеділок червня, липня та серпня. А далі ти собі вже сам визначаєш, коли тобі зголоситися, якщо потрібно "відслужити" літню пору ;)

Загалом вбачаються дві схеми військових вишколів громадян: або 14-18 днів − раз на рік; або ж 6-9 днів, але щопівроку. Остання схема добра тим, що за цей короткий термін людина не встигає "з кінцями виліти" зі свого звичного укладу життя та праці. Але перший варіянт привабливіший з погляду організації, логістики зборів та переміщень громадян з повним бойовим вирядок від місця збірки до точки вишколу, тощо.

Втім, це питання потрібує додаткового вивчення та обговорення у вузьких знавецьких колах. Можливо, знайдуться якісь інші, змішані, проте не менш вдалі схеми. Скажімо: раз на два роки − виїздні збори впродовж 20 діб плюс щотри місяці − військові навчання за програмою "вишкіл вихідного дня" неподалік місця проживання.

6. Відновлення ядерного статусу України. Нууу, так про всяк випадок. Бо знаєте, усіляке бува' в житті, і біс'го зна, що можна чекати за місяць від рашистської Московії... Втім, чи таки потрібно насправді відновлювати ядерну зброю − питання залишається спірним. Але постійно про це заявляти − ну аби інші у світі не розслаблялися − можна і варто.

7. А ось що безсумнівно потрібно зробити, так це перевести УкрЗалізницю на колію европейської ширини. І перенести усе устаткування із заміни залізничних колісних пар на північний (включно з Білоруссю) та східний кордони України. Запропонувати окупаційній адміністрації Криму теж перевести свою залізницю під цей стандарт. Якщо не захочуть − ну-уу, хто тоді їм дохтір...

На сьогодні дійсність така, що використання колії сов'єцької ширини зв'язує Україну і фізично, і психологічно із совком та його правонаступником: Рашістскім Мірам. У світі існує кілька найпоширеніших стандартів ширини залізничного полотна, але той, який у нас зберігається досі − використуовується ТІЛЬКИ в країнах колишнього ҐУЛАҐу − ніде більше! Хіба ще у Монгололії, що й не дивно: це ж справжня історична Мать Раши-Орди.

• Перешивання колії УкрЗалізниці відразу дасть низку позитивних вислідів:
• − додаткову трудову зайнятість;
• − поновить розхитане залізничне полотно, яке не поновлювалося загалом ще від часів покійного Кирпи;
• − миттю створить на північно-східній границі різке відчуття, що Україна − це не Раша, а цілковито інша країна. Заґраніца, трясця! Запад і бЕндєри!
• − утруднить швидке перекидання рашистських окупаційних військ у разі чергового вторгнення в Україну.
• А все, що створює перешкоди ворогу − лише укріплює наційональну безпеку Країни.

7''. Під шумок перешивання та понови колій УкраЗалізниці водночас варто поставити за мету відновити, відбудувати старі, закинуті залізничні гілки, що існували ще не так давно...

І заразом прокласти цілковито нові маршрути по цілій Вкраїні, аби у прямому смислі слова залізниця досягала до останнього, богом забутого села! У мирний час це лише сприятиме розвитку віддалених сіл, селищ, містечок, наблизить їх до великих меґаполісів, а отже забиратиме з малих населених пунктів совковий смурняк та відсталість, почуття меншовартости. Як то кажуть, сприятиме стиранню різниці між селом та містом ;)

У часи ж небезпеки військового вторгнення − самі розумієте для чого розгалужена сітка колій знадобиться...

Павутиння оновленої, вже европейської ширини УкрЗалізниці має вкрити Україну десь так, як у тій самій Німеччині: чим ми гірші? Якщо хтось дорікне, мовляв, автор здурів і несе якесь несусвіття, шось з галузі турбулентної фантастики, то за прикладами далеко ходити не треба! Щось подібне у нас вже було ще 110-140 років тому назад. Світлини, рідкісне видиво − знайдете тут.