Вичави із себе тварину, відривай сраку від дивану і йди на Майдан!
Важливість подій, що відбуваються в Україні, надзвичайна. Багато тих, хто беруть у них участь із 1990-х і до сьогодні, українцями стають просто на Майдані. Вони мають унікальну нагоду бачити і бути співтворцями історії. Усе це - через відчуття духу Майдану! Він - унікальне явище. Сотні тисяч сірих заклопотаних людей, приходячи на Майдан, раптом перетворюються на людей із сяючими очима, стають красивіші, ніж вони є у житті. Відбувається якась ініціація, проникнення у святая святих. Майдан залишається у людей назавжди, як піраміда, так і стоятиме. І це саме той справжній український дух, завдяки якому Україна живе і виживає всупереч всьому.
"Майдани" в Україні - це національна традиція. Пам'ятаєте, у Тичини: "На майдані коло церкви революція іде. - Хай чабан, - усі гукнули, - за отамана буде. Прощавайте, ждіте волі, - гей, на коні, всі у путь! Закипіло, зашуміло - тільки прапори цвітуть".
Це старовинна народна тема, ще зі слов'янських часів - таке собі "Народне віче". Традиція пройшла крізь роки, була продовжена за часів Козаччини, коли збиралося товариство і вирішувало спільні проблеми. Це - наша національна риса. Щоправда, у 1918-1920-х вона була перервана, і Майдани фактично не збиралися. Щонайменше 70 років нічого не відбувалося. На щастя, 1990-го вона так красиво проявилася. Та й сьогодні, як ви бачите, постає з попелу, набуває реальних обрисів.
Кілька днів тому Азаров сказав, що "не вірить у Майдани". Хоче він того чи ні, історія розвивається своїм ходом. Пригадуються дитячі казки, у яких злобний троль каже: "Нєт, дєті, йолкі нє будєт!" Буде, дядьку, буде! Хочеться вірити, що так само, як у цих історіях, на словах: "Я, діти, відберу у вас ялинку", - прийде відважний Дід Мороз. Важко сказати, хто може претендувати на цю "посаду". Хто буде Дідом Морозом, який 29 листопада очолить та поведе народ. Але я переконаний - 29 листопада все вирішиться.
Звісно, є небезпека повторення 2004 року. Нам треба зробити певні висновки. Основний - не надто довіряти політикам. Бо вони здебільшого маніпулюють громадською думкою. У них у крові - відчуття винятковості, вони апелюють до людей, а самі вважають їх бидло-масою. Народ має це розуміти і створювати навколо себе особистий простір свободи та відповідальності.
Потрібен лідер, який доведе цю справу до кінця. Але, чесно кажучи, не знаю нікого, хто може взяти на себе відповідальність. Поки що від жодного політика ми не почули слів, які хочемо почути. Де конкретний план дій? І в разі підписання, і в разі непідписання Угоди про асоціацію з ЄС? Цього плану опозиція або не має, або озвучать його 29 листопада. Тобто він, як козирний туз у рукаві. Добре, якщо так! Бо видається, що цього нема. Що всі піаряться і знову хочуть використати праведний народний гнів. А всі ці сотні тисяч, що вийшли 24 листопада, і певен, вийдуть 29-го, - чекають розвитку.
Хай би хто і що казав, нам треба й далі виходити на Майдани. Бо це момент відповідальності перед самим собою. Кожен, хто сидить удома, "лайкає" пости та фотографії в соціальних мережах або дивиться щось по ТБ, завжди перебуває перед вибором - піти чи залишитися у комфорті. Треба робити над собою зусилля. Істинна Людина народжується із зусиль. Людина - лінива потвора, часто пригнічена навколишнім світом, нецікава. Іноді нагадує вівцю чи козу. Від цього стану треба звільнятися. Робити зусилля, відривати свою сраку від дивану і виходити на Майдан. Аби у центрі подій відчути себе ЛЮДИНОЮ, яка має переконання. Друзі, не перетворюйтеся на отару тварин, які сидять на місці. Ними легко керувати, повести на бійню або у прірву чи знову загнати у зоопарк. Треба виходити із тваринного стану отупіння та сидіння по домівках. Вичави із себе цю істоту, припини бути твариною та твори САМ історію своєї країни.
