Київ - мати міст руських. Частина 2.
Україна вже більше ніж 20 років є незалежною державою, а росіяни вперто продовжують називати нашу столицю "Киевом". Мовляв, це місто так завжди і називалося. А українці, зі своєю незалежністю, лише вигадують казна що… Така поведінка свідчить лише про демонстративну зневагу північної сусідки. А бодай якоїсь роботи вітчизняного МІСу у цьому напрямку не видно взагалі… Ганьба!
Спотворюючи назву нашої столиці, росіяни нахабно ігнорують загальновизнані правила перекладу: власні назви (міста, імена, прізвища) НІКОЛИ не перекладаються! ВИНЯТКОВО ТРАНСЛІТЕРУЮТЬСЯ! І якщо транслітерація на англійську виглядає як "Kyiv", то російською вона мала б виглядати як "Кыйив", "в Кыєви". Скажете, дурниця?! Ніколи так не писалося?! Що ж, давайте звернемося до першоджерел. Себто, літописів.
Визнаним авторитетом користується "Спомин про минулі часи". Це одне з перших літописних зведень, складене у Києві десь на початку XII ст. Відоме за декількома редакціями та списками з незначними відхиленнями в текстах. На російську було перекладене Д.С. Ліхачовим під назвою "Повесть временных лет". Найбільш відома широкому загалу фраза: "Киев – мать городов русских", є лише неточним перефразуванням цього уривку літопису:
"Въ л?то 6390 … [і] с?де ?легъ. кн?жа в Кыєв?. и реч? ?легъ. се буди мт?и градомъ Рус?скымъ."
Це витяг з літопису "Спомину …" за списком* Іпатіївського монастиря (м. Кострома, Росія).
Загалом, загальний зміст фрази зрозумілий і без тлумачення. Але, як в тому анекдоті про Василя Івановича, є декілька нюансів!**.
1. Мовою ВСІХ давньоруських літописів є СТАРОБОЛГАРСЬКА!
2. Конкретно цей літопис записаний староболгарською мовою КИЇВСЬКОГО ізводу (варіант написання). Зверніть увагу – записаний він був у Костромі(!).
3. [Въ…] Літера "ъ" підкреслює твердість вимовляння звуку "в".
4. [Въ л?то 6390 …] Літера "ять" (?) читається як "і", "В літо 6390..." (в рік).
5. [..с?де..] Літера "е" читається за українським(!) звичаєм - як "є", "…сіде…" (сів).
6. […?легъ…] "?" - "о", "…Олег…".
7. […кн?жа …] "?" - "я", "…княжа…" (княжити).
8. […в Кыєв? …] Власне, родзинка всієї фрази: Літера "ы" читається як українське "и"(!). Літера "є" читається як "е"(!). Зверніть увагу на тотожність передачі староболгарськими літерами сучасної української вимови: "…в КЫЄВІ…"(!!!). А не "в Ки-е-ве"!
9. [...и реч?...] Літера "и". В залежності від ситуації читається по різному. Може передавати як звук "і" так і звук "и".
10. […се буди…] – ("це буде", а не "это будет"!)
11. […мт?и градомъ …] - "…мати…", але не "мать"!
Взагалі, сам вираз "мати градом" є лише калькою, буквальним перекладом грецького терміну "метрополія" (?????????? дослівно "материнське місто"), котрим в ті часи позначали міста-держави, що мали колонії. Відповідно, слова "…се буди мт?и градомъ Рус?скымъ." треба тлумачити як "це буде метрополією Руською", а всі інші землі, відповідно, колоніями Русі.
В підсумку, українською ця фраза перекладається наступним чином: "В рік 6390… І сів Олег, княжити в Києві, і мовив Олег: "Це буде мати-містом Руським".
Цікаво виглядає фонетичний запис цього вислову російською: В лито 6390… (и) сидэ Олэг. княжа в Кыєви. и рэч? Олэг. сэ буды маты градом? Рус?скым
А ось сумнозвісний переклад Д.С. Ліхачова: "И сел Олег, княжа, в Киеве, и сказал Олег: "Да будет это мать городам русским".
По-перше, ним було грубо спотворено власні назви, які російською вимовлялись як "Олєг" та "в Кыєви". По-друге, зміст фрази змінився трошки більше ніж повністю! Ставши при цьому повною нісенітницею! Погодьтеся, що "Да будет это мать-городом…" і "Да будет это мать городам…" це вже два різних вислови! І якщо з першим варіантом все більш-менш ясно, то з другим виникають одні запитання! Чому "…мать…", коли Київ чоловічого роду? "Мать городам" – це метафора? Тобто, як мати народжує дитину, Київ породив всі інші міста? Ні?! А що ж тоді аФФтар мав на увазі? Метрополію?! Себто, "мать-город"?! Перепрошую, але навіщо потрібен переклад, який вимагає додаткового перекладу???
Наостанок, хочеться процитувати російського(!) історика В.О. Ключевського:
Київська Русь поєднувала гортанне "к" з твердим "ы", а зубне "ц" чи піднебінне "ч" - з м'яким "и" чи "ь": вона казала "Кыев", а не "Киев", як кажемо ми ВСУПЕРЕЧ ПРАВИЛАМ стародавньої руської фонетики, що вимагала, щоб "к" при зустрічі з "и" перезвуковувалось в "ц" чи "ч": звідси форма в одному південноруському рукопису XII ст. "Лучіно євангеліє" (від Луки).
Курс руської історії. Твір в 9 тт., М., 1987.-С. 300.
"Кыев"… Це вже хоч і не "Киев", але оригінального звучання все одно не відтворює. Хоча ось вони літописи… І знали ж, і бачили ж! Що один, що другий… Але, пропаганда – наше все!
Може, коли українці почнуть звати столицю росіян Мясквою чи Месквою, до них все таки дійде, що різниця таки існує?!
*Переважна більшість текстів в оригіналі не збереглися, залишилися лише їх копії – т.зв. списки (від слова списувати).
**Гугл знає! ;) Ключові слова: Василь Іванович, нюанс!
