За кулісами скандалу з "Євробаченням". Ода мультикультуралізму
Країною вирує скандал із расистським присмаком, пов'язаний із кандидатурою людини, яка буде представляти Україну під час конкурсу "Євробачення".
Як зазначав скандально відомий Валід Арфуш після визначення переможцем Гайтани, найбільший скандал під час Відбору до "Євробачення" в цьому році – це відсутність скандалу.
Однак пізніше привід для скандалу таки знайшли: "Так, Гайтана добре співає, але вона не представляє нашу культуру, тому ми в черговий раз програємо. "Євробачення" має бути шоу національних талантів. Гайтана - це наднаціональний талант, тому розмивається сам сенс "Євробачення". І краще було б, якщо на цей конкурс поїхала людина, яка представляє саме Україну. А виходить так, що ми не хочемо показати своє обличчя. І Україну будуть асоціювати з іншим континентом, десь в Африці", - зазначив у коментарі "Новому Регіону" член Політради ВО "Свобода" Юрій Сиротюк.
Такий матеріал на далеко не топовому ресурсі мав ефект вибуху. З протилежного боку посипалися звинувачення Сиротюка і його партії у расизмі. Почалися гнівні махання кулаками, заяви, прес-конференції, погрози судових позовів тощо… Розпочався скандал. Але навіщо?
Дозволю собі не погодитись із Юрієм Сиротюком. Конкурс "Євробачення" вже давно не репрезентує Європу. Ще у 1973-му році в конкурсі дебютувала азійська країна Ізраїль, а у 1975-му – Туреччина. У 1980-му у "Євробаченні" взяла участь африканська країна – Мароко.
Організатором змагань є Європейська Мовна Спілка. До неї входять, а, отже, мають право на участь у "Євробаченні" й інші держави Азії - Ліван, Йорданія та Африки – Алжир, Єгипет і Туніс. До повалення влади Каддафі Лівія також брала участь у роботі цієї міжнародної організації. Очікують підтвердження своїх заявок на членство у Спілці Казахстан і Катар…
Асоційованими членами Європейської Мовної Спілки є представники, скажімо, Австралії, Бразилії, Канади, США, Китаю, Мавританії, Південно-Африканської республіки тощо. Втім, асоційоване членство не дає права брати участь у конкурсах "Євробачення".
Зрештою, навіть саме місце проведення цьогорічного конкурсу не має жодних претензій на європейськість. Азербайджан і географічно, і культурно належить до Азії. Таким чином, "Євробачення" - це всього-навсього "лейбл", де частка "євро" носить номінальний характер. У нинішніх умовах такий конкурс доцільніше перейменувати на "Євразіафробачення". Це буде доволі модерно і толерантно.
Чи репрезентує "Євробачення" культуру громадян певної країни? Очевидно, що не завжди це так. Конкурс дозволяє виступати громадянам однієї держави від імені іншої. Скажімо, громадянка Канади Селін Діон у 1988-му перемогла у "Євробаченні", представляючи Швейцарію. У 2008-му році від Грузії у конкурсі брала участь громадянка Росії Діана Гурцкая.
Чи на "Євробаченні" співають національними мовами? Так, буває. Хоча переважно пісні виконуються англійською. Проте, наприклад, громадянка України і водночас представниця Росії на "Євробаченні"-2009 Анастасія Приходько виконала російсько- україномовну пісню "Мамо". Цікаво, що це був чи не єдиний виступ на цьому конкурсі українською. Звісно, якщо не рахувати цілком провальної участі "Гринджолів".
Чи обов'язково репрезентує "Євробачення" культуру титульної нації держави-учасника? Очевидно, що ні. Всі пам'ятають, як у 2009-му році в цьому конкурсі переміг білорус Олександр Рибак, який виступав від імені Норвегії. Завдяки етнічній росіянці Марії Наумовій у 2002-му році Латвія виграла "Євробачення". Від Литви у 2009-му і 2011 році виступали виконавець російського і польського походження – відповідно Саша Сон та Евеліна Сашенко. Скажімо, Росію у різні роки на Євробаченні представляли єврейка Маша Кац, болгарин Філіп Кіркоров, татарка Алсу, українка Анастасія Приходько…
Що вже говорити за те, що від України свого часу виступала єврейка Тіна Кароль? Вистачає подібних прикладів і серед цьогорічних суперників Гайтани. Наприклад, індонезійка Ангунн представляє Францію. Етнічна росіянка Анмарі – Латвію, єврей Джан Бономо – Туреччину. Напівболгарка Іві Адаму виступатиме від імені Кіпру. Від Македонії на "Євробаченні" співатиме представниця арумунської національної меншини Каліопі. Напівшвейцарка-напівнімка Солуна Самай репрезентуватиме Данію, а музикант іранського походження Туджі – Норвегію. Тому в такій компанії Гайтана явно не буде білою чи то пак білуватою вороною.
Подібних прикладів до зазначених вище є десятки, якщо не сотні.
Звісно, особиста думка Юрія Сиротюка щодо "Євробачення" має право на існування попри численні ярлики, які на нього почали вішати. Я, як націоналіст, також вважаю, що культура, зокрема музика етнічних українців повинна бути гідно представлена на міжнародній арені.
Проте, на мою думку, "Євробачення" - це далеко не найкращий приклад демонстрації як зразків власного національного "Я", так і зразків мистецтва Європи. Цей пісенний конкурс, швидше, є такою собі одою мультикультуралізму та мультиетнічності. Як бачимо, у ньому поняття "континент", "країна", "громадянство", "державна мова" та "національність" - далеко не пов'язані між собою. Тому Гайтана цілком вписується у такий формат "Євробачення", а, отже, має певне моральне право там представляти Україну.
То ж яку ідентичність популяризує "Євробачення"? У мене відповідь на це запитання відсутня. І, мабуть, подібні тенденції - не просто забаганка Європейської Мовної Спілки. Європа, на жаль, дедалі більше втрачає своє традиційне обличчя, стаючи більше азіатською та африканською. Цьому сприяє ліберальна міграційна, соціальна та культурна політика.
Чи залишиться в таких умовах Україна українською, залежить від багатьох факторів. Зокрема, і від позиції державної влади, яка має бути спрямована на популяризацію культури етнічних українців і його промоцію. При чому кінцевий продукт, зокрема музичний, повинен мати високу якість і бути адекватним до вимог сучасності. Скажімо, гопак чи народна пісня – це добре, але не для сучасного масового глядача. Проте тут грає роль не стільки "фактор Гайтани", як "фактор Арфуша". Допоки таких людей із сумнівними поглядами і неоднозначною репутацією допускатимуть до управління свідомістю мільйонів українців, до того часу перспектива справжнього українського мистецтва буде примарною.
Андрій Калахан
Продовження теми читайте тут
