— Бенюк мяч только пузом может отбить. Его на футбольное поле разве для смеху выпустить, — каже пишногруда білявка у сонцезахисних окулярах із леопардовими дужками на пляжі "Венеція" у столичному Гідропарку. Минулого понеділка прийшла на футбольний матч між командами театрів оперети та ім. Франка.
На міні-полі актори розминаються перед поєдинком. 24-річний Юрій Полікарпов із театру ім. Франка сідає край поля і розшнуровує кросівки. По черзі знімає, витрушує пісок.
— За два тижні дізналися про матч, тренувалися всього двічі, — розповідає він. — Перший раз орендували жахливе поле в центрі міста, піщане. Притертися не встигли. Тільки подивилися, хто як володіє м'ячем.
На поле забігає актор театру ім. Франка Богдан Бенюк, 57 років. Він у світло-зелених шортах і тенісці. Важко дихає, на лобі виступили краплі поту.
— Медики на полі є? — питає у вболівальників. — А то ще не доживу до кінця матчу. Тоді директор мені скаже: ти ж мав померти на сцені, а не на футбольному полі.
Глядачі сміються. Скандують "Бийте хоч із носака — не проб'єте Бенюка", "Все, Струтинському каюк — на воротях наш Бенюк" та "Добра кава з коньяком — перемога за Франком". З протилежного боку стадіону вболівальники оперети піднімають плакат із написами "Оперета — вперед". Кричать: "Оперета — молодець. Все, усім тепер кінець".
— Футбол дуже люблю, — розповідає Бенюк. — Молодим грав часто. Першим тренером був старший брат. Завжди мене бив, коли я пропускав голи. Намагався від нього втекти, а він кидав услід каміння. До цієї гри готуватися не було часу. Знімаюся в трьох стрічках, граю у виставах і ще викладаю. Жінка на тренування не пускала. Казала: мало того, що тебе й так удома немає, так ти ще хочеш у футбол грати.
Богдан Бенюк стає на ворота. На п'ятій та 12-й хвилині пропускає два голи. Останній забивають зі штрафного. "Франківці" вишиковуються перед воротами. Коли м'яч летить у рамку, зажмурюють очі і відвертаються від нього в різні боки.
— Не футбол, а просто смех, — коментує бритоголовий глядач. — Если бы они так на сцене играли, на их спектакли никто не ходил бы.
Замість Бенюка ставлять іншого голкіпера. До кінця першого тайму у ворота "франківців" влучають ще три м'ячі.
— Сонце весь час світило нам в очі, — розповідає у перерві на лавці Бенюк. — Зараз поміняємося воротами й рахунок точно зрівняємо.
Директор театру ім. Франка 64-річний Михайло Захаревич виходить на поле. Збирає навколо себе гравців. Тихо говорить щось їм.
— Не подобається, що всі стоять в одному місці, — розповідає. — Сказав, щоб двоє грали в захисті, а інші — нападали. У театрі немає справжньої футбольної команди. Кілька хлопців непогано грають, але вже на першому тренуванні повивертали собі ноги.
"Франківці" програють — 8:1.
— Вам було легше грати. Ми в театрі тільки ходимо й говоримо, а ви співаєте і танцюєте, — Богдан Бенюк через усе поле біжить до вболівальників суперника. До нього з трибун спускається директор театру оперети Богдан Струтинський, 45 років.
— За перемогу випишу премії всім хлопцям, — каже Бенюку.
Струтинський біжить до гравців своєї команди. По черзі обіймає всіх. Піднімає на руки артиста хору Вадима Бабича, 32 роки. Він забив чотири голи.
— Четверо наших більш як 10 років грають у футбол, — каже Бабич. — Тільки воротар чого вартий. Щоб зловити м'яч, виписував піруети вищого класу. З ним ми і "динамівців" могли б обіграти.
5 
35413
Коментарі