— Скоро в нас будуть бойові втрати від мишей, — зітхає замполіт 72-ї бригади ЗСУ, капітан Антон Балаба. Розмовляємо на одному з блокпостів Донеччини.
— Боєць прокидається вночі, бо миша вчепилася в палець, — згадує. — Хоче скинути, а вона не втікає, висить. Так шматок м'яса і вирвала.
Солдати в брудному від землі й місцями порваному одязі сміються. Кажуть, що миші поїли їхню форму. Цієї осені в полях на Донбасі їх сильно побільшало. Шукають їжу в бліндажах і хатах, де живуть військові. Ті на день руками виловлюють по 50–60 гризунів. Бійці з різних ділянок фронту розповідають про попсовану їжу, цигарки. Миші кусають пальці рук, вуха та обличчя.
— Ось, бачите, погризені, — показує руки у маленьких шрамах один із бійців 3-го батальйону 72-ї бригади. Не називає себе. Невисокий, на вигляд — років 30. — Це вони вночі кусають. Раз із ширінки миша вискочила. Сміялися, але ж так і є. Хлопці, коли зранку вдягаються, з кишень по дві-три виймають. Того року стільки не було.
Бійці роблять пастки. Схеми знаходять в інтернеті. Менше користуються отрутою, бо жаліють котів і собак. Ті з'їдають отруєну мишу і помирають.
— Коти їх уже об'їлися. Якось виходжу — сидить отак одна напроти одної кицька і миша. Дивляться одна на одну. Не витримав, узяв автомат, застрелив мишу, — усміхається Микола, 50 років.
— На передовій ні отрути, ні пастки не рятують. Ціле нашестя. Вночі, коли працюємо з тепловізорами, земля в полі аж горить від тої мишви, — говорить військовий з цієї ж бригади Костянтин Секрет.
Найгірше солдатам у бліндажах, викопаних у землі без жодного захисту від гризунів.
— Отрута відганяє їх на два-три дні, а потім знову приходять. Коли в бліндажі її розкладаємо, дуже воняє від дохлих мишей, — розповідає боєць В'ячеслав, 35 років.
Особисті речі бійці тримають у поліетиленових пакетах, підвішених до стелі бліндажа. Гризуни навчилися залазити у них зверху. Наївшись, так само йдуть назад.
— Мишей побільшало, бо зникли хижаки, — каже столичний біолог із Національного науково-природничого музею НАН України 54-річний Ігор Загороднюк. — З місця бойових дій утекли лисиці, вовки, полетіли яструби і сови. Минулої осені на фронті врожаї ніхто не прибирав. Тож гризуни цілий рік мали достатньо їжі.
Найстрашніше, чого можна чекати — інфекції: туляремія, лептоспіроз. Коли мишей багато, швидко ширяться. Вбивають гризунів, але смертельні і для людей. Живі хворі особини й трупи заражають людей, їжу і воду. Потрібне серйозне рішення влади. Якщо серед солдатів спалахне інфекція, не потрібно буде жодних "Градів" і мінометів.
Раніше в кожній обласній санстанції був відділ особливо небезпечних інфекцій. Контролювали кількість гризунів, давали прогнози хвороб. Брали проби на інфекції. Два роки тому за часів Януковича їх скасували. Так знайшли статтю економії. Давно закрили СЕС при Збройних силах України. Протичумних станцій було дві: Одеська та Сімферопольська. Стримували найнебезпечніші інфекції. Перша — на правобережній Україні, друга — на лівобережній. Нині через анексію Криму лівобережна Україна залишилася безконтрольна.
Від зимових морозів може вимерти 30–50 відсотків гризунів. Більше — у разі зараження, проте це небезпечно для людей. Частина помре, якщо нори закоркує льодом. Мишоловки не поліпшать ситуації суттєво.
— Єдиний дієвий засіб зараз — суцільна одночасна дератизація (роботи з винищування та захисту від гризунів. — "ГПУ"). Він вимагає багато зусиль, але діє потужно, — каже одеський зоолог Дмитро Соколовський. — Має допомогти влада.
На всій зараженій площі розкладають отруту. Не шкідлива для котів та собак, бо приготована на пшениці. Миші гинуть за три-чотири дні. На фронт треба привезти фахівців та отрути. Дератизацію не зможуть провести, якщо триватимуть обстріли.
3 
35413
Коментарі