Військовим, що вирвалися з оточення, дали 10 днів відпустки
— У Росію здаватися пішли переважно контрактники. Партизани не здалися. Партизани — це призовники. Більшість пішла на прорив, — розповідає Віктор, 30 років. Просить не вказувати прізвища, бо боїться за родину. Служить у 72-й бригаді, яка потрапила в оточення в Луганській області. 3 серпня 260 військових пішли на прорив. Ще 438 осіб, щоб врятуватися, перейшли кордон із Росією.
— Ми вирішили йти до села Дякове. Знали, що там розкидана 79-та бригада. Йшли тим маршрутом, що знали, — через Зеленопілля. Там дороги прострілюються, заміновані. Пробиралися в темряві, фари не вмикали. До Дякового — 70 кілометрів. Наче Бог вів, бо жодна машина не підірвалася на фугасі. Потім почали зніматися з місця 24-та, 79-та бригади і прикордонники. Ми виходили з оточення з ними. Перед переправою всі зібралися. Зразу по нас почали сипати з мінометів. Карта вогню була настільки пристріляна, що били в передок колони, в машини з людьми. У новинах сказали — загинуло п'ятеро людей. А нас дві години обстрілювали мінометами і "Градами". Розказували, що зробили нам "зелений коридор". Ми його назвали "коридор смерті". Головна команда, яку нам давали: "Спостерігайте!" У нас найспостережливіша армія. Хлопці-танкісти доповідають: "Бачимо "Гради" на нашій стороні, можемо вести вогонь". Команда їм: "Спостерігайте". Була шахта недалеко, яка працювала. На ній жили сепаратисти. Обстрілювали нас і спускалися. А нам по них стріляти не можна — бо ж шахта працює.
Після 10-денної відпустки знову поїде у зону АТО.
— Першу ніч, коли приїхав додому, була гроза. Я зірвався від грому — не міг зрозуміти, де я, що роблю. Потім спати не міг. Голова болить вже менше. Зразу очі для сну і не закривалися. У місто вийти не можу — реагую навіть на хлопки машин. Або скупчення людей попереду — відчуття, що там щось відбувається. Повертатися до нормального життя важко. Через погане харчування і те, що не було води, треба лікуватися. А нам дали 10 днів відпустки, не видали зарплату. Кажуть — знову в АТО. За ці дні відійти неможливо. З часу, як потрапили в оточення, майже ніхто не спав. Уночі не можна через обстріли, а вдень нема сну. Коли зовсім знесилений — впав на 15 хвилин у повній амуніції, автомат на животі чи в руках. Пережити обстріли було не найважче. Після мінометів чути крики про допомогу. Потім сиплять "Гради" — і вже після них ніхто допомоги не просить. Нерви не у всіх витримували. Старалися менше говорити, щоб було чути хлопки ворожого міномета. Від хлопка до моменту, коли накриє, — п'ять секунд. За цей час треба сховатися. Хто не встиг — розірве.
5 
35413
Коментарі