"Національна безвідповідальність бізнесу" — так можна охрестити неповагу до державної мови й до україномовного клієнта як у вітчизняних компаній, так і іноземних, що працюють на нашому ринку. Їхні керівники на запитання, навіщо їм російська на продукції чи сайті, зазвичай видають: їхнє підприємство, мовляв, працює також і на Росію, Білорусь і навіть Казахстан. І тим же самим водночас виправдовують, чому їхній український споживач не знаходить інформації рідною. Не всі українці готові миритися із цим. Вони скаржаться, сваряться, просять, радять, бойкотують, судяться, моніторять.
Півтора року тому львівському маркетологу 34-річному Романові Матису набридло постійне нехтування його правами споживача і він створив в інтернеті рух "И так поймут". Відстоює гарантоване законодавством право отримувати інформацію про продукти та послуги українською. Закликає компанії вести спілкування з клієнтами українською. Далеко не всі звернення дають миттєвий результат, хоч буває й так. Але принаймні активісти стежать, заводять "медичні картки" на "пацієнтів" — компанії, до яких зверталися через порушення прав україномовних споживачів.
Киянин 34-річний Євген Шульга, працюючи в Центрі економічних і політичних досліджень ім. Разумкова, цього літа організував моніторинг столичних банків на предмет уважності до україномовних замовників. Його спільники обдзвонювали та відвідували відділення, спілкувалися із працівниками й клієнтами. Результат — рейтинг 25 установ за критерієм мовної сумлінності. Його розіслали банкам із порадами, як найпростіше покращити свою позицію у списку.
У Києві є спільнота "Дріжджі", яка щороку визначає найбільшого українофоба з-поміж закладів харчування. Володареві найбільшої кількості скарг вручають премію "Гнилий кабак". Активісти також розробили карту ресторанів столиці, де позначено, які з них дослухаються до зауважень, які ними нехтують, а які й не потребують.
Луганчанин Сергій Мельничук, 49 років, у боротьбі за використання державної мови пройшов усі судові інстанції аж до Європейського суду з прав людини. Коли в університеті ім. Даля викладач читав лекцію російською, студент Мельничук подавав скаргу до прокуратури. 2006-го суд таки зобов'язав університет надати Мельничукові освіту державною мовою. Свої зусилля той описав у книзі "Моя боротьба за мову" — щоб поділитися досвідом, як відстоювати свої конституційні та природні права.
Донеччанин 29-річний Сергій Стуканов створив розмовний клуб для охочих спілкуватися українською. Щотижня вони проводять вечір разом. Спершу збиралися в кафе, але швидко відвідувачів стало надто багато, тоді перебралися до бібліотеки. На деякі зустрічі приходили по півсотні людей. Ідею з розмовними клубами вже перейняли в Горлівці, Нікополі, Краматорську й Одесі.
Дніпропетровець Денис Глушко, 17 років, є адміністратором спільноти "ФК Дніпро |1918| FC Dnipro" в мережі "Вконтакте". У червні цього року він виставив у групі опитування "На каком языке публиковать новости?". Проголосували 3592 людини. Російську вибрали лише 9%, тож наступний допис був уже українською: "Українізуймося, друзі! Ми — одна із перших великих груп міста Дніпропетровська, яка переходить на українську мову. Майже місяць тому було проведено опитування, в результаті якого 81,3% опитаних підтримали саме цю мову. Тому повідомляю, що з наступного тижня всі новини нашої групи будуть публікуватися українською мовою. Сподіваюся, активність нашої сторінки не впаде, а навпаки — зростатиме. Тільки "Дніпро", тільки перемога!".
Є активісти зі сходу України також і в інтернет-спільноті "И так поймут".
— Східняків мало, — каже її засновник Роман Матис, — зате вони найзатятіші.
5 
35413
Коментарі
23