"Ти впевнена? Є куди? Є за що?"

Як реагували користувачі "Фейсбуку" на смерть хлопчика в зачиненій квартирі.

"Знайомий років 15 тому переїхав у США. Якось його сусіди викликали поліцію, бо він два дні не вивішував білизну. Хоча раніше сушив регулярно. А чоловік просто застудився, тому не виходив. А в центрі Києва діти дев'ять днів без їжі".

Сергій Пушко, Київ

"Мою сестру в Німеччині три місяці перевіряла соцслужба перед тим, як дозволити їй завести кішку. Було б непогано, якби в нас перевіряли жінок перед тим, як народити дитину. У кожній жіночій консультації таких 18-річних дуреп треба по 50 разів питати: "А ти впевнена? Є куди, є за що? Ти точно хочеш цю дитину?" І якщо не впевнена – позбавлятися плода. Не можна вважати, що аборти – це не по-людськи. Нелюдяно народити і потім мучити маля".

Катерина Венжик, Київ

"Ми з сусідами були в подібній ситуації. Викликали міліцію, вибили двері. Малих відібрали в матері через суд. Зараз вони всиновлені".

Людмила Бурчак, Київ

"Хотіла б подивитися в очі сусідам, бабі, поліцейським: "Як ви могли піти, якщо за стіною цілодобово кричать діти?" Усіх під суд за ненадання допомоги. Нехай ці діти сняться тій худобі до кінця життя. Патрульні зобов'язані були викликати службу порятунку".

Наталія Влащенко, Київ

"Сусіди вирішили привчити своє немовля засинати самостійно в ліжечку. Це було пекло. Якось пізно ввечері плач тривав аж надто довго. Злякалася, що дитину залишили саму. Взяла старий ключ, спустилася, тихо пошкреблася в двері. Відкрили одразу обоє. Наплела, що знайшла ключ на сходах, і може, це їхній. Потім ввічливо запитала, чому ніяк не заснуть. Сусідка все зрозуміла".

Наталія Фібріг, Берлін, Німеччина

"Цього літа сусідка впала в коридорі квартири. Не могла підвестися, кричала. Чоловік викликав поліцію і "швидку". Поліцейські не наважувалися ламати двері чи лізти на балкон. Остерігалися ймовірної заяви про крадіжку грошей. Чоловік їм сказав: "Гроші я віддати зможу, навіть якщо не брав. А що зі мною буде, як вона помре, бо я нічого не зробив?" Двері відчинили, сусідку врятували".

Ірина Шевченко, Київ

"Ми давно стали байдужими до чужого горя. Я билася дві доби в пошуках, куди прилаштувати літню жінку, яка втратила пам'ять. Писала повідомлення у "Фейсбуку". Ніхто нічим не допоміг. Лише запитували: "Навіщо ти її привела додому?"

Олена Корлякова, Київ

×