— І правильно, що в Свєти Лізочку забрали. Бо тільки привикла гуляти, за дітьми не дивилася. Сама така маленька, несуразна. Що ті мужики в ній находять? — говорить 76-річна Галина Дан із села Абазівка під Полтавою. Міліціонери забрали в її сусідки 23-річної Світлани Ребрик доньку 5-річну Єлизавету.
6 жовтня Світлана покинула доньку на хвору матір і поїхала в Полтаву до хлопця. За три дні дівчинку знайшли на вулиці голодною і замерзлою.
— Поки Свєти не було, Лізочка перелазила забор, бігала по селу. Ми її ловили, годували, — продовжує Галина Павлівна. — Якось даю їй пиріжка, а вона: "Піду дам бабусі і братику". Міліціонери зловили її, дали курточку з капюшоном. Мала дуже змерзла.
Родина Ребриків переїхала до Абазівки 8 років тому. Наталія і Микола виховували чотирьох дітей: Світлану, Богдана, Валентина і Ольгу.
— Дуже бідували, — згадує Галина Дан. — Наташа пережила два інсульти, має третю групу інвалідності, сильно хворіє. Сама нічого не може робити. Їхній старший Богданчик був хорошою дитиною. Вчився в льотному коледжі, ночами мив машини. Позаторік перед третім курсом повісився в гаражі. Дитині не було в шо вдітися і взутися. Микола запив, пішов з роботи в Полтавагазі, устроївся на СТО. Перестав ходити додому, у березні цього року теж повісився. Наташі з дівчатами стало геть важко.
Найстарша Світлана отримала фах кухаря в профтехучилищі.
— Років шість тому Свєта познакомилася з бувшим зеком, получилась у них ця Лізочка. Свєта поїхала до нього в Мелітополь, побула два дні і вернулась. Не понравилося. Потім устроїлась продавщицею в придорожнє кафе, почала пропадати. Народила Данилка, хтозна від кого. Воно таке гарненьке, але нікому не треба. Впісялося чи вкакалося — і лягає спати де попало. Ліза якось каже мені: "Бабушка Галя, я проснулася, а Даньки немає. Знайшла його на полу, поклала на кровать".
Галина Павлівна нарікає на Світлану.
— Свєті вже 23 роки, могла б все робити. А в них бардак, на городі досі не вибрала моркву, картоплю, кабаки не стягнула. У хату воду не протягла. Соціальні служби не раз просили навести порядок. Дождалась, що малу забрали.
Хата Ребриків — у центрі села. Ворота зачинені, з-за паркану видно цегляний будинок, навпроти входу — літній душ і гойдалка. Вдома нікого нема. Господиня, 46-річна Наталія Ребрик, лежить у лікарні. Старша донька Світлана з сином 1,5-річним Данилом поїхала в інтернат до своєї доньки, молодші діти — 13-річний Валентин і 10-річна Ольга — в школі.
— Я сама винна в тому, що сталося, — каже Світлана Ребрик телефоном. — Тоді я з Данькою поїхала до хлопця в Полтаву. Він говорив, що візьме мене з дітьми. 9 жовтня мала забрати й Лізу, але не встигла. Зараз роблю все, щоб виправитись. Не хочу, щоб через мене забрали ще й Валіка з Ольою.
Соціальні працівники Абазівки дали Світлані місяць на покращення житлових умов. Як виконає вимоги — отримає шанс повернути доньку.
— Умови проживання — це основна причина, чому ми забрали Лізочку, — розповідає 50-річна Наталія Шило, уповноважена у справах дітей Абазівської сільради. — Світлана виправляється. Прибрала в хаті, побілила стіни, коридор блищить. У районі обіцяють допомогти провести їй воду. Газ у них є, стоїть котел. Боргів не мають, тепло.
8 
35413
Коментарі