— Думають, що кукурудзиння — корма на худий случай, і палять його. З кукурудзи й попіл хороший, — розповідає 78-річний Іван Цуркань з Оратова на Вінниччині. — Але може бути й кормом.
Тримає курей, двоє свиней, корову. Молодшим косив кукурудзиння, жінка жала серпом. Збирали одразу після того, як виламували качани.
— Тепер сил у руках нема, а жінка вже баба. Не зігнеться. Вирубую лопаткою, а вона в'яже. Добре, що зараз шнури капронові є. Лівою рукою беру стебло, правою підрубую лопатою при землі. Скидаю в купи. В'яжу в снопи по 10–15 стеблин, більші важко піднімати. Оперізую шнурком раз посередині. Такими хати на зиму обкладали. Закопую дві жердини, збиваю разом третьою буквою "Н". На неї спираємо снопи то з одного боку, то з другого. Наче навхрест, аби вітер не розкидав. Потім ще кругом шнурочком пройдусь — і буде стояти. Накривати не треба.
Узимку бере по снопу, розв'язує й перебиває на січкарні. Змішує з жомом, запареною дертю. Дає корові на ніч. На ранок має більше молока.
— Можна кинути несічене за драбину ясел. Але корова листочки об'їсть, а патики лишить. Потім витягай то всьо. Не так труда жалко, як у патиках вся вітаміна. Перебивати все наперед не треба, бо зацвіте. Пріле худоба не їстиме.
2 
35413
Коментарі