Вова

 

Моя німецька приятелька Штефі перекладає з різних слов"янських мов. На початку 90-х років вона обслуговувала невелику делегацію росіян із Санкт-Петербурга на чолі з тодішнім мером Анатолієм Собчаком. Штефі їздила з ними до Бонна, Берліна та Франкфурта. А одного вечора Собчак попросив її супроводити його до Еденкобена. Там він намірявся провідати знайому графиню, землячку, котра покинула Петроград із батьками одразу після більшовицької революції.

Графиня жила досить скромно. Вечірка була неформальною, тож вони попивали вино з кільканадцятьма різновидами сиру. Графиня запросила ще двох приятельок, народжених уже явно в Німеччині, — в кожнім разі, російської вони майже не знали (а може, просто недочували). І тому Штефі мусила пояснювати їм на вухо, про що йдеться. Натомість Собчак був із помічником — доволі безбарвним, непримітним молодиком, про якого мер згадував лише тоді, коли треба було розливати вино:

Вова! Открой бутылку!

— Вова, открой бутылку!

І Вова вправно відкорковував пляшку на побажання шефа.

Не минуло й десяти літ, як Вова зробив стрімку кар"єру. Сьогодні про нього пишуть усі світові газети, не кажучи вже про російські, котрі виключно про нього й пишуть.

— Але для мене, — розказує Штефі, — його ім"я, його образ нерозривно асоціюється з крилатою фразою Собчака: "Вова! Открой бутылку!". І я нічого не можу з собою вдіяти!

— І не треба, — заспокоюю я її. — Ти ж не могла тоді знати, що чекісти не бувають колишніми.

— А такий добрий офіціант вийшов би! — скрушно зітхає вона.

×