Єдиний, хто привітав мене з днем народження, був готельний службовець, який реєстрував мій паспорт і мимохідь зазирнув у персональні дані. Я завжди почуваюся у таких ситуаціях трохи ніяково, наче підліток, пійманий на гарячому. Хотів, мовляв, усіх ошукати, приховати інтимну подробицю, — а дзуськи!

Найбільше збентеження я пережив сім років тому, коли мені випало якраз у той день виступати у бундестазі. Ведучий не забарився додати до всіх моїх вельми сумнівних титулів та заслуг ще й безмірно важливе, чи, пак, безглузде у тому контексті звання іменинника. Це звучало неначе прохання про більшу поблажливість, про зниження планки. Адже іменинників, як відомо, не судять, хоч би що вони говорили i до якого стану впивалися.

Я почуваюся, наче підліток, пійманий на гарячому

Я вже й не пригадую, коли востаннє зустрічав цей день у Києві. Можливо, це просто збіг обставин. А може, якесь підсвідоме підліткове бажання втекти, заховатися, занурити голову в пісок і вдавати, що нічого не відбулося, рік не минув, час не витік із дірявої діжки, оголюючи її домовинне дно.

Я насправді хитрую. Вже багато десятиліть мої родичі й друзі наздоганяють мене у грудні в День святого Миколая. І тут уже не відкрутишся. Миколай вічний, а я всього лише один із його незліченних тезок і моя присутність не впливає на загальний перебіг його вшанувань.

А для приватніших справ залишається інтернет, до якого я успішно попереносив свої дні народження. І до якого потроху переношу все інше, аби врешті й самому цілком туди перебратися.

×